Розділ 6. Сам напросився

До обіду я майже переконав себе, що вчорашня розмова з батьком подіяла. Не в тому сенсі, що я раптом став свідомим, розсудливим чоловіком, який аналізує власні вчинки й робить правильні висновки. Ні, настільки серйозних змін зі мною за одну ніч статися не могло.

Але одну річ я все-таки визнав. Я надто багато крутився навколо Асі. Навмисно кликав її, провокував, шукав причини заговорити. Радів кожного разу, коли вона втрачала свою показову байдужість і починала злитися. І це вже виглядало трохи жалюгідно.

Особливо після того, як батько прямим текстом запропонував мені визначитися, гра це чи ні.

І хоч я й не визначився, проте вирішив сьогодні поводитися нормально. Ну принаймні до одинадцятої ранку.

О десятій мені написав Макс й запитав, чи зустрічаємося, як домовлялися. Ми планували поїхати в клуб, потім заскочити до одного знайомого, який дістав нову машину й уже третій день благав усіх приїхати нею захоплюватися.

Але я відкрив повідомлення і написав, що не зможу приїхати, бо маю справи. Яких саме справ у мене раптом з’явилося посеред абсолютно вільного дня, я не уточнив.

І Макс мені одразу відповів:

«Ти хворий?»

Але я залишив це повідомлення без відповіді. Батько ще вранці поїхав в офіс. Мама після сніданку зібралася у своє кафе й пообіцяла повернутися лише ввечері.

Будинок був порожнім. Остаточно я зрозумів, наскільки це погана новина, коли почув пилосос на другому поверсі.

Я сидів на дивані у вітальні з ноутбуком на колінах і вже хвилин п’ять дивився в одну й ту саму сторінку, навіть не читаючи її. Раптом пилосос затих і за кілька хвилин почувся скрип дверей, а потім тихі кроки.

Я опустив кришку ноутбука, бо сидіти тут і чекати, поки вона сама пройде повз, було вже занадто навіть для мене. Тому я підвівся.

У коридорі другого поверху Ася стояла біля високого вікна й протирала підвіконня. Сьогодні вона була в простих чорних штанах і світлій футболці. Волосся зібрала високо, але кілька пасм падали на шию.

Я зупинився і на мить подумав, що було б добре розвернутися й піти. Справді. Але ця думка протрималася приблизно дві секунди.

— Ти пропустила кут.

Ася завмерла, повільно повернула голову, подивилася на мене, а потім на кут підвіконня. І знову повернулась поглядом на мене.

— Доброго дня й тобі. — Вона провела ганчіркою саме по тому місцю на яке я показав. — Тепер задоволений?

— Звісно.

Ася повернулася до роботи, а я сперся плечем об стіну й кілька секунд мовчки спостерігав. Дівчина витерла підвіконня, поправила вазу, взяла невелику пляшку зі спреєм і перейшла до дзеркала, не сказавши більше нічого. Навіть не запитала, чому я тут стою. І це трохи зачепило мене.

— Ти завжди так мовчки прибираєш?

— Коли мені не заважають — так.

Натяк був настільки прозорий, що я майже образився... Майже...

— Я не заважаю.

Вона подивилася на моє відображення в дзеркалі.

— Ти стоїш прямо посеред проходу.

— А тепер? — Я посунувся на пів кроку.

— Тепер стоїш трохи правіше посеред проходу.

Я пирхнув і Ася ледь помітно стиснула губи. Наче теж хотіла усміхнутися, але вирішила не дарувати мені такого задоволення. Ось за це я й зачепився.
Замість того щоб піти, залишився.

Я переходив за нею з кімнати в кімнату під абсолютно безглуздими приводами. То шукав навушники, яких там ніколи не було. То згадував про книгу, якої не читав уже років п’ять. То раптом вирішував, що мені потрібна вода саме з тієї частини будинку, де прибирала Ася. Навіть мені самому це почало здаватися смішним.

Ася терпіла довго, навіть занадто довго. Її рухи поступово ставали різкішими. Вона переставляла речі трохи голосніше, ніж потрібно, сильніше стискала губи й щоразу, помітивши мене в чергових дверях, робила короткий вдих.

А я отримував саме те, заради чого залишився вдома. Її увагу. Навіть якщо ця увага обіцяла мені швидку смерть від якогось домашнього предмета.

У моїй кімнаті вона здалася. Я сидів у кріслі біля вікна й дивився, як Ася змінює постіль. Вона зняла наволочки, кинула їх у кошик, потягнула простирадло.

— Ти неправильно натягуєш.

— Що? — Ася повільно випросталася.

— З цього боку складка. — Я ледве втримав серйозне обличчя.

Вона подивилася на рівне простирадло, а потім на мене.

— Алекс.

— Що?

— Тобі зовсім немає чим зайнятися?

Запитання потрапило точно в ціль і я відкинувся на спинку крісла.

— Є.

— Тоді займися.

— Я не хочу.

Ася заплющила очі і дуже схоже, що рахувала до десяти. Але їй це не допомогло.

— Ти від самого ранку ходиш за мною по п’ятах.

— Асю, ти перебільшуєш.

— Я бачила тебе сьогодні частіше, ніж за попередні кілька днів разом взятих.

Я не знайшов, чим заперечити, бо це була правда. Вона кинула чисту подушку на ліжко й повернулася до мене.

— Чого ти хочеш?

Гарне питання. Чого саме я хочу? Можливо, щоб вона злилася? Щоб дивилася? Щоб перестала поводитися зі мною так, ніби я просто частина інтер’єру? Цього теж уже досяг і можна було б піти. Але мені не хотілося.

— Нічого особливого. — Я різко підвівся і Ася одразу напружилася.

— Тоді дай мені працювати.

Вона повернулася до ліжка, а я підійшов ближче.
Не знаю навіщо. Може, через те, як вона вперто робила вигляд, що мене поруч немає. Може, через пасмо волосся, яке знову впало їй на щоку.
А може, батько мав рацію і я дійсно вже переставав контролювати межу між простим інтересом і чимось іншим.

Я простягнув руку й прибрав те пасмо за її вухо. Усього один рух, але Ася завмерла. І я теж.

Мої пальці на секунду торкнулися теплої шкіри біля її скроні. Мало б бути нічого особливого, та повітря між нами змінилося миттєво. Ася повільно повернула голову.

Ми стояли надто близько. Я раптом помітив маленьку родимку біля її ключиці. Відчув легкий запах шампуню. Побачив, як її пальці стиснули край простирадла.

Вона дивилася прямо мені в очі і не відступала. І це стало моєю помилкою, бо я сприйняв це як дозвіл. Мої пальці ковзнули нижче, до її шиї і Ася різко вдихнула.