Розділ 1. Дівчина в моєму ліжку

Алекс:

У моєму ліжку спала чужа дівчина. Саме ця думка першою пробилася крізь гул у голові, біль під ребрами й пульсацію в розбитій губі.

Я завмер у дверях, тримаючись рукою за одвірок. Кімната раптом хитнулася, наче будинок вирішив перекинутися на бік разом зі мною.

Клята підлога. Клятий Прометей. І клята звичка погоджуватися на ще один раунд, коли нормальна людина вже забрала б гроші й пішла.

Я повільно вдихнув і правий бік відгукнувся гострим болем. Хоч би не зламав.

Дівчина лежала на моєму боці, загорнувшись у мою ковдру майже до самого носа. Темне волосся розсипалося по подушці. На кріслі висіла її кофта, біля шафи стояла відкрита валіза, а на моєму столі з’явилися якісь креми, резинки для волосся й чашка з недопитим чаєм.

Вона не просто заснула тут випадково, в добряче влаштувалася. У моїй кімнаті й  моєму ліжку, поки мене не було всього чотири дні.

Я зачинив двері ногою і вийшло голосніше, ніж планував. Дівчина здригнулася, різко сіла й схопила телефон із тумбочки. Екран засвітив її обличчя, і я відразу впізнав її.

Ася... Донька нашої покоївки. Я бачив її кілька разів за останні роки. Вона іноді приїжджала до матері, привозила продукти чи чекала на неї після роботи. Завжди дивилася на мене так, наче я особисто був винен у всіх проблемах її родини.

Можливо, після нашої першої зустрічі так і було. Тоді вона стояла біля службового входу з важкими пакетами, а я, не розібравшись, простягнув їй ключі від машини й попросив забрати сумку з багажника.

Ну гаразд, не попросив, а наказав. Я звик, що в цьому будинку мої прохання звучали саме так.

Ася кинула ключі мені під ноги й сказала, що раз руки в мене на місці, то й сам зможу.

Мені тоді було дев’ятнадцять, а їй, мабуть, шістнадцять. І з того дня вона мене ненавиділа. Тепер, схоже, нічого не змінилося.

— Алекс? — Ася примружилася, намагаючись розгледіти мене в темряві.

Її голос був хрипким після сну.

— Радий, що ти все-таки знаєш, у чиєму ліжку спиш.

Вона ввімкнула лампу і м’яке жовте світло залило кімнату. На її обличчі спочатку з’явилося роздратування, а потім вона побачила на мені кров.

Її погляд ковзнув від моєї розбитої брови до губи, затримався на закривавленому комірі вже далеко не білої сорочки й опустився на руку, якою я тримався за бік.

Роздратування на мить поступилося  переляку. Я це помітив. І чомусь саме це змусило мене випрямитися, хоча ребра відразу нагадали, що сьогодні мені краще не грати безсмертного.

— Що з тобою сталося?

— Так приємно чути турботу у твоєму голосі.

— Це не турбота. Ти весь у крові.

— Значить, ковдру краще зняти.

Ася відкинула її й підвелася. На ній була довга футболка й короткі домашні шорти. Босі ноги торкнулися підлоги, волосся розтріпано спадало на плечі.

Не той вигляд, до якого я звик. Дівчата поруч зі мною завжди намагалися бути красивими. Ідеальний макіяж, укладене волосся, парфуми. Милий нахил голови, коли вони сміялися з моїх жартів, навіть якщо я не жартував.

Ася ж дивилася на мене сонна, сердита й зовсім не вражена моєю появою. Хіба що тільки кількістю крові на мені.

— Чому ти тут? — запитав я.

— Твоя мама дозволила.

— Моя мама дозволила тобі спати в моєму ліжку?

— Вона сказала, що ти живеш у квартирі в місті й не плануєш повертатися найближчими тижнями.

Я планував, тільки ще дві години тому. Але після бою їхати до міської квартири не хотілося. Там не було нікого, хто міг би випадково знайти мене вранці непритомним на підлозі. Не те щоб я боявся, просто не любив незручностей.

— Це не відповідає на запитання, чому саме моя кімната.

— У кімнаті мами прорвало трубу. Тому, поки там ремонт, я сплю тут.

— Ти могла зайняти гостьову кімнату.

— У гостьовій міняють вікна, а іншу віддали майстрам. Твоя мама сказала, що ти все одно сюди майже не приїжджаєш.

Звісно, сказала. Мама завжди вважала, що особистий простір — поняття гнучке, якщо комусь потрібна допомога.

— Як давно ти тут? — Я перевів погляд на її валізу.

— Третій день.

— І довго плануєш залишатися?

— Поки мама не одужає. — Її обличчя стало похмурим.

Я знав, що її мати захворіла. Мама згадувала щось за вечерею, але я слухав неуважно. Здається, була операція і Ася тимчасово заміняла її, щоб жінка не втратила роботу й могла спокійно відновитися.

У нашому домі працювало достатньо людей. Мама могла просто продовжити платити її матері зарплату.

Напевно, так і зробила б. Але Ася, схоже, не приймала допомогу безкоштовно. Це я теж пам’ятав.

— Тоді можеш спати далі, — сказав я. — Тільки десь в іншому місці.

Вона схрестила руки на грудях.

— Але зараз четверта ранку.

— Я в курсі. Ну й що?

— Я не збираюся серед ночі тягнути валізу через увесь будинок лише тому, що ти раптом вирішив повернутися.

— Але це моя кімната.

— А мені її дала твоя мама.

— Будинок належить не лише моїй мамі.

— Але точно не тільки тобі.

Мені рідко заперечували. Не тому, що я був страшним. Ну, або принаймні не лише тому. Люди знали моє прізвище. Знали, ким був батько й розуміли, що конфліктувати зі мною невигідно.

Ася теж знала. І все одно стояла переді мною й дивилася так, наче це я сюди вдерся.

Можливо, в цьому була її головна проблема, бо вона не розуміла правил. Або чудово розуміла й навмисно їх порушувала.

— Послухай, — почала вона вже спокійніше. — Я вранці поговорю з Христиною й переїду, куди вона скаже. Але зараз ти ледве стоїш. Тобі треба сісти.

Я усміхнувся, але зрозумів, що дарма. Бо розбита губа відразу тріснула, і на язиці з’явився солоний присмак. Ася помітила це, і її очі звузилися.

— Ти побився?

— Просто впав.

— Об чийсь кулак?

Я пройшов до ліжка. Кожен крок віддавався під ребрами, але я не збирався демонструвати їй, наскільки мені боляче.

Сів на край матраца й почав розстібати сорочку. Пальці слухалися гірше, ніж мали б. Кісточки на правій руці розпухли, а шкіра була здерта.