Розділ 23 (Влад)

У ході наступу на лігво Данила Сербського довкола панував абсолютний кривавий хаос, а моєю єдиною задачею було знайти Надю. Я б ніколи не зміг себе пробачити, якби з нею трапилось щось невиправно погано. До цього я й не здогадувався, що хтось, крім моєї сім’ї, може бути настільки важливим для мене…

Опинившись у помпезному маєтку Сербського, ми зі Степаном одразу ж попрямували до підвалу, адже, як усім відомо, це найкраще місце для утримування викрадених людиней. І справді, нам вдалося знайти там зв’язаного молодшого Пилипенка, але Наді там не було.

— Де вона? — одразу ж задав я найвижливіше для себе питання, поки Степан звільняв свого брата від мотузок.

— Утекла. Я казав їй, що ви скоро прийдете, але вона не слухала…

Ну звісно ж, чого ще було очікувати від цієї запальної жінки? Така, як вона, не змогла б спокійно чекати на порятунок, обираючи замість цього діяти самостійно. І як же це захоплювало мене!

Розуміючи, що кожна мить у данній ситуації безцінна, я вибіг з кімнатки, де Данило утримував заручників.

Куди ж Надя могла піти? Нагору? Навряд, ми б тобі вже точно перетнулися раніше. Озирнувшись, я побачив двері, які до цього не помітив через напівтемряву, що панувала довкола. Ось куди вона, напевне, пішла!

Відчинивши двері, я швидко піднявся крутими сходами нагору, вийшов на заднє подвір’я маєтку та майже одразу побачив Данила та Надю поблизу басейну. Він грубо тримав її за руку та кудись тягнув за собою, а вона вимушено слідувала за ним, не здатна стримати переляканого тремтіння.

— Відпусти Надю, Данило! — крикнув я, ледве стримуючи власну лють.

Він відреагував миттєво: притиснув дуло пістолета, якого я раніше не помічав, до її живота. Такого розвитку подій аж ніяк не можна було передбачити. Ніколи не думав, що Сербський здатен так кардинально перейти межу, втягнувши в наш конфлікт невинну жінку та погрожуючи її життю.

— Владе, якщо ти не бажаєш її смерті, то дозволиш мені зараз піти та не переслідуватимеш.

Поки я оцінював свої, будемо чесними, не надто оптимістичні шанси, і намагався прорахувати сценарій, у якому б заручниця Сербського не постраждала, сталося дещо абсолютно несподіване. Надя стрибнула в басейн, потягнувши за собою Данила та змусивши його при цьому випустити з рук зброю. От розумничка! Знайшла спосіб виграти для мене час!

Я побіг до басейну, очікуючи моменту, коли вона випірне, але цього не трапилося. І Надя, і Данило чомусь залишалися під водою. Не можна було більше гаяти часу, так що я також пірнув у басейн, занурився під воду і дістав її звідти.

Надя була неприродньо блідою, перебувала без свідомості та не дихала, що надзвичайно сильно лякало мене. Але цей страх також і став коричним, змусивши зосередитися та згадати всі кроки першої допомоги, яким мене колись навчала мама. Вона мріяла, що хоч один з нас обере її шлях і стане лікарем. На жаль, цього не трапилося, зате хоч зараз мені знадобилися її уроки.

Виконуючи штучне дихання та закритий масаж серця, я всією душою сподівався, що все роблю правильно. Й ось, коли я майже втратив віру, Надя таки прийшла до тями та почала випльовувати воду. Словами не передати те полегшення, яке я відчув у той момент.

— Надійко, дорогенька моя! — я імпульсивно обійняв її, не в змозі стримати виру щасливих емоцій.

Усе решта тоді було неважливим, головне — вона залишилася в живих.

Наші погляди зустрілися. На якусь мить мені здалося, що вона зараз відштовхне мене, але замість цього Надя несподівано поцілувала мене. На декілька секунд я розгубився, а тоді відповів на поцілунок, ще міцніше притиснувши її до себе. У той момент нам обом було абсолютно байдуже на весь той хаос, що відбувався довкола, оскільки ми відчували себе по-справжньому добре поруч один з одним. До біса все, коли кохана людина поруч.

— Пробач мене за все, — прошепотів я, проводячи долонею по ніжній шкірі на її щоці.

— Ми двоє наробили помилок, Владе, — лагідно визнала Надя.

— Будь ласка, більше ніколи не лякай мене так.

Вона скрушно похитала головою.

— Я не хотіла, просто не знала, що ще можна було зробити за даних обставин.

Надя злякано здригнулася, очевидно, пригадавши весь той жах, який вона відчувала, перебуваючи в ролі заручниці Данила Сербського. От же покидьок!

— Клянусь, що більше не дозволю нікому тобі зашкодити, — серйозно заявив я.

Несподівано біля нас хтось демонстративно кашлянув. Цей звук змусив мене відвернути свою всецілу увагу від Наді та взятися за оцінку дійсності довкола.

Піднявши погляд, я побачив Діму. Поруч Степан витягав з басейну Сербського. Пострілів більше не було чути, отже, перестрілка вже закінчилася.

— З тобою все гаразд? — запитав Діма, також схиляючись над Надею.

— Нормально…

Вона спробувала звестися на ноги, але виявилась занадто слабкою для цього, тож я підхопив її на руки.

— Викличте лікаря! — гукнув я.

Та їй, очевидно, ця ідея не надто сподобалася.

— Не думаю, що це настільки необхідно…

— Це дуже необхідно, Надю, — наполіг я. — Після того, як ти ледве не втонула, без лікарського огляду ніяк не обійтися.

— Я погоджуюсь з ним, — підтакнув Діма, хоч його підтримка мені точно не була потрібна.

Якийсь час Надя дивилася то на мене, то на молодшого Пилипенка, а тоді врешті кивнула та втомлено поклала голову мені на плече.