Розділ 16 (Діма)

«Спробую♡»

Ніколи не думав, що одне повідомлення може викликати стільки радісних емоцій. У мене було стільки дівчат, а покохав я чомусь саме Надю. Любов така непередбачувана. Так, після зустрічі з нею я почав вірити у любов, хоча до того вважав це почуття міфом.

Я поклав телефон до кишені та пішов на кухню, щоб приготувати собі вечерю.

Раніше у мене була звичка їсти лише в ресторанах. Коли я по-справжньому покохав Надю та вирішив переїхати до Львова, щоб бути поруч з нею, Степан перестав спілкуватися зі мною та надсилати гроші, тож довелося економити гроші, що залишилися, та навчитися готувати самому. Виявилося, у мене був справжній талант до цього, тож кожна мить, проведена за кулінарією, приносила мені задоволення.

Що ж приготувати сьогодні? Я згадував, що під час подорожі Італією два роки тому мені дуже сподобалася страва, що називалася ризото. Я добре запам’ятав назву, оскільки тоді мене дуже повеселив переклад з італійської — маленький рис. Зараз я не вбачав у ньому нічого смішного, але тоді я випив стільки, що мене могло повеселити будь-що.

Я знайшов у інтернеті рецепт, який виявився досить легким. Довелося збігати в магазин за деякими продуктами, яких бракувало, після чого я нарешті почав готувати, увімкнувши майже на повну гучність свій улюблений музичний гурт «AC/DC», який я міг слухати лише, коли Наді не було вдома, оскільки вона ненавиділа рок.

Я тільки поринув у процес кулінарії, коли музика зупинилася через вхідний дзвінок. Навіть не глянувши на те, хто телефонував, я взяв слухавку та ввімкнув гучний зв’язок, щоб мати змогу одночасно говорити та готувати.

— Ти все ще зустрічаєшся з Надею? — пролунав з динаміка голос Степана.

Це було дуже несподівано та грубо. Не думаю, що розмову з братом, з яким ти довго не розмовляв, потрібно розпочинати саме так. Грати за його правилами я не хотів, тож увімкнув свій фірмовий стиль спілкування.

— І тобі привіт, брате! Я теж невимовно радий чути тебе після такої довгої перерви…

— Годі клеїти дурня, Дімо! — гаркнув Степан, перебиваючи мене. — Я дзвоню тобі з дуже серйозного приводу, тож відповідай на запитання. Ти все ще з нею зустрічаєшся?

— А тобі яке діло до цього? Сподіваєшся, що я вже награвся нею та покинув? Ти помиляєшся, брате! Я люблю Надю, по-справжньому люблю!

— Сказав усе, що хотів? А тепер послухай мене. Справа зараз не в тобі та твоїх почуттях, а в нашому з Владом бізнесі. У нас проблеми, тож потрібна допомога Наді, а вона відмовляється йти нам назустріч. Тож ти повинен переконати її змінити своє рішення.

— Чому вам потрібна саме її допомога? Хіба не можна знайти іншого юриста?

Я задав це питання, хоча вже розумів, що їм потрібна саме Надя, інакше Степан точно не дзвонив би мені.

— Почнемо з того, що Надя — одна з найкращих у своїй справі. До того ж,знає про «підводні камені» нашого бізнесу…

— «Підводні камені»? Так ось як ти це називаєш? Я не дозволю своїй дівчині брати в цьому участь.

Схоже, брат очікував, що я відповім саме так, тож у нього був запасний план.

— Зробиш це — я знову почну щомісяця переказувати кошти на твій банківський рахунок.

Отже, Степан хотів купити мене? Хотілось би принципово відмовитися, як це роблять герої фільмів, але я розумів, що гроші зайвими не будуть. Зізнатися, мені набридло жити в однокімнатній квартирі та працювати звичайним барменом у нічному клубі. Якщо я прийму пропозицію брата, то зможу виконати нашу з Надею мрію про приватний будинок біля моря, десь поблизу Одеси.

— Платитимеш мені удвічі більше, — поставив умову я.

— Збільшу суму виплат у двадцять п’ять відсотків, — категорично відрубав Степан.

Непогано, адже я сподівався лише на десять. Я вдав, що задумався, а тоді сказав:

— Гаразд.

На цьому наша розмова закінчилася. Брат поклав слухаку, навіть не попрощавшись.

Ентузіазм до кулінарії зник, але я все ж продовжив готувати ризото, щоб хоч якось відволіктися від розмови, що мене чекала після повернення Наді. Це точно буде нелегко.

***

Надя прийшла додому з препоганим настроєм. Навіть не перевдягнувшись у домашній одяг, вона втомлено сіла на диван і втупилася в стіну. Я одразу зрозумів, що саме зіпсувало їй настрій, але мені не можна було показувати свою обізнаність, тому я сів поруч з нею, обійняв і турботливо запитав:

— Що трапилося, крихітко? Ти ж знаєш, що можеш розповісти мені буквально будь-що.

Надя подивилася на мене пронизливими сірими очима, у явих бриніли сльози. Мені захотілося ще мічніше пригорнути її до себе та відмовитися від домовленності з братом, але потім нагадав собі, що винагорода вартуватиме всього цього. Уявив нашу з Надею ідилію у затишному будиночку на березі моря: ми сидимо на чистому піску, насолоджуючи компанією одне одного, вином і заходом сонця.

— Сьогодні в мене відбулася зустріч з однією людиною з тієї частини мого минулого, про яке мені хотілося б забути назавжди. Він хотів, щоб я влагодила його юридну проблему…

— Ти не погодилася?

— Звісно ж, ні! — з запалом вигукнула Надя, а тоді додала, стишивши голос: — У мене достатньо причин, щоб відмовити.

— Наприклад?

— Ця справа пов’язана з криміналом.

— Крихітко, ти працюєш адвокат. Усі твої справи пов’язані з криміналом, — нагадав їй я. — Тут повинно бути щось інше.

Надя важко зітхнула, відвела від мене погляд і знову втупилася в стіну. Я вже думав, що вона не відповість, аж раптом почув тихе:

— Так ти правий. Це особисте.

— Особисте? — перепитав я.

Невже в Наді та Степана були якісь стосунки? Було дуже важко уявити їх двох разом, але у житті всяке трапляється…

— Так, особисте. Я ж тобі ніколи не розповідала, чому переїхала з Києва до Львова. Не буду заглиблюватися в деталі цієї жахливої історії, адже мені все ще неприємно згадувати всі ті події, а лише скажу, що це трапилося це через Влада.