Розділ 10 (Влад)

З дівич-вечора Віка повернулася пізно вночі та ще й не вельми тверезою, тож вранці розбудити її було нелегко, але я все-таки спромігся на це.

— Як усе минуло вчора? — поцікавився я, заварюючи для дружини зелений чай.

— Нормально, — коротко відповіла Віка, не відриваючи погляду від екрану телефону.

Очевидно, гортала стрічку новин у Фейсбуці. Вона була справді залежною від соціальних мереж. Постійно публікувала свої фотографії та писала різні пости, відверто бажаючи, щоб інші заздрили їй. Чесно, мені таке не надто подобалося, але це справді приносило їй задоволенням, тож я не заважав.

— Нам потрібно бути в будинку, де відбуватиметься весілля Стаса та Лізи, через півтори години, — нагадав я, ставлячи на стіл поруч з Вікою кружку чаю.

Вона кивнула.

— Скоро буду готова.

***

Звісно ж, ми запізнилися. Я вже звик до того, що Віка постійно дуже довго збирається, тож навіть перестав дратуватися через це щоразу.

Довкола будинку панував хаос. До церемонії залишалося менше години, тож за цей час робітники мали зробити все бездоганним.

Ми з Вікою ввійшли досередини будинку та одразу ж побачили метушливу немолоду жінку з волоссям, що вже починало сивіти, яку безуспішно намагався заспокоїти Стас.

— Це мати нареченої, — пояснив Саша, який саме налаштовував фотоапарат, очевидно, бажаючи самостійно роботи знімки молодих. — Оксана Леонідівна невиправна перфекціоністка, тож хоче вкотре переконатися, що весілля її доньки буде ідеальним.

Знадвору почувся гуркіт, а потім до будинку ввійшов рудий чоловік зі зворшкуватим обличчям. Він повільно дошкультигав до дивану та важко опустився на нього.

— А це батько нареченої? — припустив я.

Саша поклав фотоапарат на стіл поруч з нами та подивився на чоловіка на дивані.

— В яблучко, — відповів брат, поправляючи свої окуляри. — Одразу після свого прибуття Аркадій Васильович заявив, що без нього робочі точно не впораються з підготовкою до весілля вчасно. Що з цього вийшло, ти сам бачиш.

Я знову глянув на батька Лізи та похитав головою.

— Ще є якісь гості з боку нареченої? — поцікавився я.

— Крім її батьків, ще подруга. До речі, дуже схожа на вашу…

— Покоївку? Це вона й є, — і перш ніж Саша встиг щось сказати про це, я поспішив змінити тему. — Як просувається підписання контракту з тими французами?

Брат одразу ж спохмурнів.

— Давай не будемо обговорювати такі речі на весіллі нашого брата. Усьому свій час.

Отже, з’явилися якісь непередбачувані проблеми. Я подумки зробив помітку про те, щоб розібратися з цією справою наступного ж дня.

Терпіти не можу, коли щось іде не за планом. Мені завжди потрібно тримати все під контролем. І це стосується не лише бізнесу…

— До речі, наш батько приїде?

Саша похитав головою.

— Лікарі кажуть, що він не в тому стані, щоб їхати, — коротко відповів він.

Я й не очікував чогось іншого, але все ж сподівався на краще. Смерть мами дуже негативно позначилася на здоров’ї батька. Їхнє кохання було назвичайно сильним. У дитинстві я завжди вважав, що в мене з майбутньою дружиною будуть такі ж почуття. Але в якийсь момент я зрозумів, що між нами з Вікторією такого кохання немає. Як і між Сашою та Анею, будемо відвертими. Залишається сподіватися, що хоч  моєму молодшому братові пощастило…

***

Церемонія минула справді пречудово. Ніколи ще не бачив Стаса настільки щасливим. Дивлячись на брата, я нарешті зрозумів, як це, коли кажуть: «Він аж світився від радості».

Стаса і Лізу дійсно можна було назвати ідеальною парою. Вони так кохали одне одного, що Ромео з Джульєттою могли позаздрити.

Я був дуже радий, що зміг посприяти їхньому щастю. Точніше, ми це зробили разом з Надею.

Я роззирнувся та побачив її поруч з батьками Лізи. Світло-рожева сукня гармоніювала з темним волоссям, яке Надя залишила розпущеним.  Дівчина широко посміхалася, але я все-таки помітив певну напруженість у її осанці. Щось, очевидно, було не так. Я вирішив з’ясувати, у чому справа, щойно з’явиться можливість.

***

Щойно всі весільні обряди закінчилися, гості посідали за столи надворі, почали їсти та виголошувати тости. Спершу була черга батьків Лізи, потім ­— моя і Саші, а після нас слово дісталося Наді.

Вона підвелася на ноги та заправила пасмо густого темного волосся за вухо, очевидно, нервуючись від того, що всі очі були прикуті до неї. Я вже давно помітив, що вона не з тих людей, що люблять бути в центрі уваги.

— Коли Ліза вперше розповіла мені про Стаса, я подумала, що він аферист, — розпочала Надя. — Ну не міг чоловік бути настільки ідеальним, як вона описувала.

Гості захихотіли, я також не зміг стримати усмішки.

— Як виявилося, я помилилася. Виявилося, що в двадцять першому столітті ще існують хороші чоловіки, — Надя замокла на деякий час, немов підбираючи правильні слова, а потім подивилася прямо в очі Стаса та сказала: — Пообіцяй мені, що не допустиш, щоб з нею трапилось щось погане.

— Обіцяю, — абсолютно серйозно заявив брат.

Надя кивнула, а тоді всміхнулася та викрикнула:

— Гірко!

Інші гості підтримали її такими ж вигуками. Стас і Ліза підвелися з місця та злилися в палкому поцілунку. Усі дивилися на них, тож ніхто не помітив того, як Надя пішла до будинку. Ніхто, крім мене.

— Ти куди? — поцікавилася Віка, коли я встав з-за столу.

— Потрібно зробити один дзвінок.

Вона кивнула та повернулася до поїдання салату з морепродуктів.

Увійшовши до будинку, я помітив темний силует, що сидів на сходах у повній темряві. Почувши скрип дверей Надя підхопилася з місця, немов її застали за чимось непристойним.

— У тебе все гаразд? — поцікавився я.

— Так, я просто… — почала вона, але не змогла закінчити речення.

Не вмикаючи світла, я підійшов до неї та сів на сходи. Надя зайняла місце поруч зі мною. Певний час ми сиділи пліч-о-пліч в абсолютній тиші. Я розумів, що якби я зараз почав діалог, то це ні до чого не призвело б, тож просто мовчав і чекав.