Розділ 8

— Ні, я ніколи в житті не вдягну цей жах! — категорично відрубала Ліза. — Принесіть іншу модель.

Продавчиня важко зітхнула, та все ж пішла виконувати наказ вимогливої клієнтки.

Коли вранці Ліза попросила мене піти разом з нею на покупку весільної сукні, я подумала, що це буде весело. Як же я помилялася…

Ми сиділи в салоні весільних суконь уже більше двох годин. За цей час Ліза не вподобала жодну сукню. Я дуже добре могла її зробити, адже сама вже проходила через це.

Подруга сіла в крісло напроти мене. На її обличчі з’явилася хитра усмішка, тож я одразу ж зрозуміла, про що зараз піде мова.

— Як вчора минула розмова з Владом?

Ох, я вже вкотре пошкодувала про те, що не втрималась і розповіла подрузі про той поцілунок.

— Непогано, — лаконічно відповіла я, але під пильним поглядом була змушена додати: — Ми двоє прийшли до однакового висновку: нам потрібно забути про те, що тоді трапилося між нами в машині, і бути просто друзями.

Ліза фиркнула.

— Ти ж знаєш, що я не вірю в дружбу між чоловіком і жінкою.

— А я вірю, — вперто заявила я.

Якби не продавчиня, що принесла вже, напевно, двадцяту сукню, між нами з подругою могла спалахнути справжня суперечка.

Ліза підвелась з крісла, взяла сукню та пішла до примірочної. Через декілька хвилин вона вийшла звідти зі щирим захопленням на обличчі. Чесно, я не надто зрозуміла таку реакцію, адже сукня була дуже простою в порівнянні з усіма попередніми. Хоча не можна не помітити, що ця модель дуже гарно сиділа на спортивній фігурі Лізи.

— Я однозначно беру цю, — мовила подруга, з захватом дивлячись на своє відображення у дзеркалі.

***

Коли ми вийшли з салону весільних суконь, Ліза продовжувала сяяти від щастя.

— Хочеш десь пообідати? — запропонувала вона.

— Я б залюбки, але мені потрібно ще купити собі сукню на завтрашню церемонію. Все ще не розумію, навіщо так поспішати з весіллям.

Ліза посміхнулася, заправляючи пасмо яскраво-рудого волосся за вухо.

— Чесно, я теж не розумію цього поспіху, але Стас так на цьому наполягав, що я просто не змогла відмовити йому, — несподівано подруга посерйозніла та подивилася мені прямо в очі. — Надю, ти ж прийдеш на мій дівич-вечір?

Насправді мені не хотілося проводити час у компанії Вікторії, Анни та Зоряни, які також були запрошені, але я просто не могла відмовити своїй найближчій подрузі.

— Звісно, прийду. Як же я можу пропустити таке?

Ліза широко посміхнулася та обійняла мене.

— Чудово! Тоді о восьмій вечора ми заберемо тебе та разом поїдемо веселитися.

Ентузіазм подруги був таким сильним, що я мимовільно почала ставитися до цієї ідеї краще.

***

За п’ятнадцять восьма Ліза зателефонувала мені та повідомила, що вони вже чекають мене біля під’їзду.

Я швидко заплела своє волосся в косичку, взула кросівки, схопила з вішалки свою улюблену білу шкіряну куртку та вийшла з квартири.

Яскраво-червона машина помітно не вписувалася в пейзаж бідності району, у якому я жила. Швидким кроком я підійшла до авта та сіла на заднє сидіння. Щойно я зайняла місце поруч з Лізою, Вікторія та Анна різко обернулися та втупилися в мене, не вірячи своїм очам.

— Що вона тут робить?

— Надя — моя найкраща подруга, — оголосила Ліза, аніскілечки не переживаючи через недобру атмосферу, що запанувала в машині. — Мій дівич-вечір без неї точно не обійдеться.

Вікторія та Анна переглянулися. Обидві, очевидно, не горіли бажанням провести вечір у компанії простої покоївки, але відмовити Лізі теж не могли, тож довелося цим світським пані погодитися на мою присутність.

Машина рушила.

Я майже фізично відчувала ворожість з боку Вікторії та Анни. Та й мені теж було не надто приємно перебувати в одній машині з цими жінками.

— Аню, а Зоряна сьогодні приєднається до нас? — Ліза не витримала та порушила тишу.

— Ні. Виявилося, що вона призначила побачення своєму фітнес-тренеру, зовсім забувши про дівич-вечір, — Анна закотила очі. — Зоряна завжди така легковажна.

— О, я пам’ятаю, як вона прийшла на наше з Владом весілля в джинсовій спідниці та блузці, абсолютно проігнорувавши примітку в запрошенні про те, що всі жінки повинні вдягти коктельні плаття, — подала голос Вікторія.

— Ох, мені тоді було так соромно за неї.

— Анюто, ти ж не винна, що твоя сестра така, — Вікторія зробила особливий акцент на останньому слові.

Мені так хотілося вийти з машини, щоб більше не слухати цю розмову, але я вкотре нагадала собі, що роблю це заради Лізи. От чому вона обрала собі в чоловіки саме Стаса, а не якось простого хлопця?

Машина зупинилася біля нічного клубу. Охорона, очевидно, добре знала Вікторію та Анну, тож нас пустили поза чергою. Усередині було темно, гучно грала музика. Ніколи не любила клуби, надаючи перевагу тихим вечорам удома, а от Ліза навпаки обожнювала проводити час у подібних місцях.

Ми зайняли заздалегідь замовлений столик і замовили коктейлі. Мене дуже здивувало, що вагітна Анна не відмовилася від алкоголю, але я нічого не сказала їй з цього приводу, адже вона точно не послухала б просту покоївку.

Минуло десять хвилин. Ліза з Анною пішли танцювати, залишивши нас з Вікторією наодинці. Я б теж надала перевагу перебувати на танцмайданчику, але, помітивши там Антона, зрозуміла, що краще вже мені посидіти з дружиною Влада, ніж вступати в діалог з колишнім чоловіком.

— Чесно, мені шкода твою подругу, — несподівано мовила Вікторія, дивлячись на те, як Ліза скаче на танцмайданчику під запальну музику.

Я здивовано глянула на неї, взагалі не розуміючи, до чого вона це сказала.

— І чому це?

Вікторія посміхнулася, і ця посмішка здалась мені дуже неприємною та навіть хижою.

— Узагалі Влад заборонив мені говорити про це з тобою, але я таки скажу дещо. Не знаю, як мій чоловік пояснив тобі той візит до поліції, але запевняю, що поліція небезпідставно підозрює Влада, Стаса та Сашу. Вони втрьох справді тісно пов’язані з криміналом. Тож мені шкода, що твоя подруга також стане частиною цього всього, адже на власному досвіді знаю, як це важко.