Розділ 37

Настав день коли я мала познайомитись з матір’ю Рея та знову зустрітися з його сестрою. Він заїхав за мною трохи раніше ніж планувалося, щоб ми могли провести трохи більше часу разом перед важливою зустріччю. У машині я відчувала змішане хвилювання і тривогу, але Рей був поруч, щоб мене заспокоїти.

— Не хвилюйся, — сказав він, злегка стискаючи мою руку. — Моя мама тобі сподобається.

Я посміхнулася і кивнула, намагаючись придушити хвилювання.

Нарешті, ми приїхали до невеликого затишного будинку, де нас вже чекала мама Рея.

— Ласкаво просимо, Енджел! — привіталася вона, коли ми увійшли в дім. — Рей багато про тебе розповідав. Я рада нарешті познайомитися з тобою.

— Дякую, місис Ройс, — відповіла я, посміхаючись. — Я також дуже рада знайомству.

— Торі привітайся, — сказала вона.

Сестра рея зашарівшись посміхнулась і поглядом благала не згадувати ту ситуацію на вечірці біля басейну.

— Торі, рада познайомитись, — підіграла я та усміхнулась.

Вона видихнула, а Рей  старався не засміятись.

— Ви часом не стараєтесь щось приховати? — серйозно запитала місис Ройс.

— В жодному разі, — відповів він.

— Ой, щось мені тобі не віриться, Реє Ройс, — продовжила жінка, — часом не покриваєш свою сестру?

— Про що ви, мамо? — допитувалась Торі.

— Я знаю цей тон, — прокоментувала все жінка, — ви не влізли в неприємності?

Всі миттю замовкли.

— Ой, щось мені тобі не віриться, Реє Ройс, — продовжила вона з усмішкою, дивлячись на нас обох.

Всі миттю замовкли, обмінюючись поглядами. Рей нервово засміявся, а Торі злегка почервоніла.

— Мам, усе гаразд, чесно, — нарешті сказав він, посміхаючись.

— Добре-добре, — усміхнулася місис Ройс.

Ми перейшли до вітальні, де на столі вже були готові закуски.

— І як ви познайомились? — запитала вона.

— Тут така історія, — почав Рей, — ми насправді познайомились та зйомках, але є кілька але.

— Не буду розпитувати, — погодилась місис Ройс.

— Дякую, мамо, — сказав Рей з полегшенням.

Ми всі сіли навколо столу, і атмосфера стала більш розслабленою.

— Смачного, — побажала місис Ройс, наливаючи всім чай. — Розкажи, Енджел, чим ти займаєшся, окрім зйомок?

— Поки що, в мене немає часу на ще щось інше, —  відповіла я.

— Це зрозуміло, — кивнула місис Ройс. — Зйомки — це важка робота. Ти виглядаєш дуже старанною дівчиною.

— Дякую, — промовила я.

— Скажи, а як ти встигаєш підтримувати баланс між роботою та особистим життям? — поцікавилась вона.

— Це складно, — зізналася я.

Рей посміхнувся і знову стиснув мою руку.

— Мамо, ти ж знаєш, Енджел дуже відповідальна, — додав він. — І навіть на зйомках завжди знаходить час для відпочинку.

— Це добре, — сказала місис Ройс. — Важливо не забувати про себе і про тих, хто поруч. А ти, Торі, як у тебе справи?

— Усе добре, мамо, — відповіла Торі. — Вчуся, займаюся спортом, намагаюся не відставати від Рея.

Ми всі засміялися.

— Рей, пам'ятаєш, як ти вперше привів друзів додому? — запитала мама, згадавши якусь кумедну історію з дитинства.

— О, так, — відповів Рей, сміючись.

— Це було незабутньо, — продовжив він, — ми тоді грали у футбол у дворі, і я випадково вибив м'яч прямо у вікно кухні.

Місис Ройс кивнула, пригадуючи.

— Так, і твій тато тоді сказав, що це був найкращий пас у твоєму житті, — посміхнулась вона.

Всі засміялися, і напруга остаточно спала. Відчувалося, що ми стаємо ближчими один до одного.

— Енджел, а ти граєш у якісь ігри? — запитала Торі, видно, що хотіла змінити тему.

— Час від часу, — відповіла я. — Але більше люблю прогулянки на свіжому повітрі.

— Це чудово! — зауважила місис Ройс. — Ми з Рейм завжди любили походи. Можливо, наступного разу приєднаєшся до нас?

— З радістю! — відповіла я.

— Чудово, — посміхнулася місис Ройс. — Ми обов'язково організуємо щось найближчим часом. Торі, щось ти дуже мовчазна, не хочеш щось розказати?

— О, вибачте, — Торі злегка зашарілася. — Просто думаю, як правильно розповісти. Ну, у нас у школі нещодавно відбувся великий баскетбольний турнір, і я була капітаном нашої команди.

— Вау, це напрочуд! — захоплено вигукнула я. — І як ви виступили?

— Ми виграли, — скромно відповіла Торі, але її очі сяяли від гордості.

— Оце так! — Рей легенько хлопнув її по спині. — Я завжди знав, що ти найкраща!

— Так, Торі молодець, — підтвердила місис Ройс. — Просто мені здається, що з Енджел ти знайома, часом це не зв’язано з тим коли Рей привіз тебе від твоєї подруги, додому?

— Нічого такого не було, — заперечила вона.

— Я тобі чомусь не вірю, — промовила мама Рея.

Мій телефон задзвонив, це був Лопез.

— Я можу відійти на декілька хвилин? — поцікавилась я.

— Так, без проблем, — відповіла місис Ройс.

Я швидко вийшла в коридор та піднялась на другий поверх.

— Добрий вечір, — привіталась я.

— Доброго вечора, Енджел, — відповів він та додав, — маєте хвилинку?

— Так, — згодилась я, — але не багато.

— Я хотів тебе повідомити, що ти тепер в безпеці.

— Це значить, що ніхто не буде за мною стежити? — запитала я.

— Так, більше ніхто, але вам прийдеться дати свідчення.

— Без проблем, дякую, до побачення.

— До побачення.

Я повернулась до решти та змогла нарешті видихнути з полегшенням.

— Все тепер буде добре, — оголосила я, — тепер я вільна. Рей, це більше ніколи не повториться, ніхто не буде спостерігати за моїм домом.

— Прекрасно, — прокоментував він.

Місис Ройс поглянула на мене зі співчуттям і запитала:

— Як ти себе почуваєш після всього, що сталося? Я знаю, що це було важко для тебе.

— Це було важко, — зізналася я. — Але я намагаюся триматися. Підтримка Рея дуже допомагає.