Розділ 23

Коли ми завершили зйомку, Рей зустрів мене на паркінгу, коли я вже майже викликала таксі.

— Не хочеш поїхати кудись зі мною? — запропонував він.

— В нас завтра зйомка, — відповіла я.

— І це причина відмовитись від життя? — запитав він.

— Куди ти хочеш мене відвести? — поцікавилась я.

— Можемо поїсти морозиво.

— Я не проти, — відповіла я.

— Тоді поїхали.

Ми сіли в машину і він включив тиху музику.

— Рей, — прошепотіла я.

— Так? — запитав він.

— Чому ти до мене так дивно відносишся? — поцікавилась я та відвела погляд.

— Просто ти, — сказав він, але на мить зупинився стараючись підібрати слова.

— Не подобаюсь? — промовила тихо я.

— В жодному разі, — заперечив він, — мені це складно сказати, але я б нізащо не зіграв би в цьому фільмі добре, без тебе. 

Я була дещо ошелешена такими новинами, погано що він в мене не закоханий, я навіть розчарована. І чим я думала.

— Ми вже приїхали, — сказав він, після чого сам вийшов з машини, відкрив дверцята та подав мені руку.

Швидко ми опинилися в середині й він відразу поцікавився:

— Яке хочеш морозиво? — запитав він.

— Я візьму чорне, — відповіла я та усміхнулась.

— Бачу, ти любиш екзотику.

Я спробувала дістати гроші, але він відразу заперечив:

— Я заплачу сам.

— Добре, я буду дуже вдячна тобі, — сказала я та усміхнулась.

Він підійшов до стійки й замовив:

— Прошу, будь ласка, одну кульку полуничного морозива для мене та одну кульку чорного для моєї дівчини.

Я була здивована, він точно назвав мене своєю дівчиною?

Він протягнув мені морозиво і ми сіли за столик.

— І з чим твоє дивне морозиво? — поцікавився він.

— З кокосом, — відповіла я, — якщо хочеш, то я можу дати тобі його лизнути.

Я протягнула йому свій ріжок.

— Смачно.

— Це знову не побачення? — запитала в нього я.

— Ми просто пішли поїсти морозиво.

— Як друзі?

— Не хочеш піти зі мною на побачення?

Я дивилася на нього здивовано і з силою видавила:

— Так, я б пішла.

Я повернулась до дому шокована і відразу зателефонувала Кім:

— Ти не повіриш! — вигукнула я.

— Рей тебе таки покликав на побачення? — запитала вона.

— Так! — прокричала я.

— Вітаю, — сказала вона, після чого запитала, — коли й куди.

— За три дні в стейк-хаус біля Фалс на сьому, — відповіла я.

— Ого, круте містечко, — прокоментувала вона, — пощастило тобі.

— Мені немає що одягнути, — поділилася з нею я, — тоді в мене вихідний.

— І ми підемо на шопінг, я знаю кілька класних вінтажних магазинів.

— Дякую, о котрій зустрічаємось? — запитала я.

— О десятій, рано, але прийдемо зразу після відкриття, щоб там не було багатолюдно.

— Гарна ідея.

— І як до цього докотився світ, — пожартувала вона, — що Ройс дістався саме тобі.

— Якби ви спихнули мене на нього історія б пішла зовсім іншим шляхом, — пожартувала я.

— Я досі жалію що ми це не зробили.

— А я ні.

— До речі, чому ти відмовилась від того плану.

— Це було страшно, а якщо він мене б не піймав!

— Піймав би.

— Дякую, Кім, на тебе завжди можна покластись, — відповіла я.

— Я така.

Наступного дня я прийшла на майданчик однією з перших, адже зараз більшість сцен грала саме я. Я мала зіграти те якою я була переляканою коли Фридерік, якого грав Рей закрив мене в одній з кают.

Біля мене стояла Лінда і я вирішила з нею заговорити:

— Я знову прочитала сценарій, — сказала я, —  персонажі це суцільні червоні прапорці.

— Згодна, — відповіла вона.

— Як можна було подумати, дівчина грозиться мене вбити половину часу, гарна ідея залізти їй під спідницю. А Фридерик взагалі її викрав!

— Любов зла, — пожартувала вона, — я чула, що ви з Реєм разом, це правда?

— Все складно, офіційно ні.

— Ви хоч, попередьте нас, треба буде вирішити, чи покривати вас, чи все-таки виставити на загал.

— Добре, — згодилась я, — запевняю, зараз між нами нічого немає.

Ми відзняли потрібну кількість дублів до прибуття Рея в обід, коли я мала коротку перерву, поки вони створювали штучний туман, який мав ну дуже не приємний запах. За сценарієм я мала наче почути голос батька з туману і вийти на палубу, де я мала стикнутися з Фридериком.

— Проба один! — наказав режисер.

Ми стали на свою позицію, через штучний туман в мене жахливо сльозилися очі.

— Початок! — прокричав хтось.

Я наче одурманена йшла на голос, який потім додадуть на монтажі, тихо повторюючи:

— Батьку? Це справді ви?

 Я наблизилась до щогли де хтось схопив мене за руку.

— Що ти робиш на палубі? — розгнівано запитав він.

— Батько, — тихо повторила знову я.

— Його тут немає, — повторив Рей, — він мрець.

Я мовчала, а він продовжив:

— Те що кличе тебе з туману, не твій батько, а злий дух, що лиш видає себе за нього.

Я з недовірою поглянула на нього, а потім запитала:

— Тоді що ви робите на палубі?

— Для мене вони не загроза.

— Знято! — прокричав хтось.

З режисером говорив один з техніків:

— Знімати потрібно вже і як найшвидше, я не впевнений як довго протримається такий добрий туман.

— Увага! — прокричав один з нових помічників режисера, — знімаємо зараз без перерв, дим довго не протримається.

Ми з Реєм повернулися на позиції. Одна велика відмінність американського кінематографа від будь-якого іншого, ціла безліч ракурсів, які знімаються не одну годину, а повторювати весь час один і той же діалог та ще й ті самі емоції, пильнуючи навіть за тим, щоб виглядати весь час однаково було дуже втомливо.