Розділ 1

Коли ти дочка найвідомішого режисера в всьому Голлівуді та колись популярної акторки, всі довкола думають, що ти підеш стопами своїх зіркових батьків. Але життя вміє розставити все на свої місця, і так я, колись з великими перспективами опинилась тут, на касі в другосортній кавʼярні.

— З вас десять пʼятдесят, — промовила я та протягнула відвідувачу його замовлення.

З приміщення вийшов мій менеджер Джон.

— Ендж, потрібно поговорити, — сказав незадоволено він.

— В мене клієнти, — заперечила я.

— Нехай хтось тебе замінить, — вигукнув розлючено він.

Я все-таки покрокувала за ним. Він дістав телефон та показав мені уривок з одного серіалу.

— Що це таке! — прокричав він, — Що в біса це таке!

— Золоте яблуко, — відрізала я, — новий серіал.

— А я що тупий! — не вгамовувався далі він, — що ти там робиш?

— Танцюю, — відповіла спокійно я.

— Ти не просто танцюєш! — продовжував менеджер, — ти звиваєшся перед цим, як його, наче хвойда!

— Як би мені платили краще, я б не потребувала підробітку, — пояснила перелякано я та схрестила руки.

— Ти або кидаєш це заняття, або вимітайся геть! — закричав він та вказав на двері.

Коли в житті все летить до чорта, мій батько, Джек Сільверс, взнає про це перший, навіть якщо його я повідомити не встигла.

Телефон завібрував.

На екрані я помітила дзвінок.

— Привіт, доню, — сказав він спокійно.

— Так, тату? — запитала в нього я, притискаючи мобільний до щоки.

— Бефллюр залетіла, — розказав мені він, — потрібна актриса на заміну.

— Хто? — скрикнула здивовано я.

— Бафі Арнольдс, — уточнив він та продовжив, — з нею і до того було неможливо працювати, а на новий проєкт вона вже недостатньо відома та красива, щоб її терпіти.

— Окей, — протягнула я.

— Не хочеш заїхати в студію? — поцікавився в мене батька.

— Чому я? — запитала в нього я.

— Режисер мій старий друг, я і подумав, що час повертати тебе на Олімп, — сказав він.

— В мене робота, — прошепотіла я.

— Якби ти була на роботі, твій менеджер вже б кричав, значить ти або хвора, або тебе звільнили, а голос в тебе здоровий.

— І куди мені їхати?

— В студію Galaxy, головні ворота, назви моє імʼя, — наказав батько, — тебе потім зустрінуть.

Він кинув трубку і навіть не попрощався, це точно сімейне.

Я заглянула в вікно. Виглядала я чудово, якщо можна так сказати, чорне хвилясте волосся знов стирчало в різні боки, джинси ще краще, влізла по звичці в старі й потерті, і біла майка, що звисала з плечей, ще й кросівки розносились і ризикували злетіти з ніг.

І так я, Енджел Сільверс їхала покорятиГоллівудд.

***

— Імʼя, — протягнув сонно охоронець пʼючи каву.

— Енджел, — відповіла я.

— Енжел яка? — запитав незадоволено він.

— Сільверс, — сказала я.

— А! — протягнув він, — третій павільйон вхід для статистів. Автомобіль прошу залишити на паркінгу 1.

Виконавши всі вказівки я швидко побігла до потрібного входу. Всередині було велелюдно, мене відразу за запʼястя схопила якась білявка та почала лаяти.

— Запізнення три години! — закричала вона, — я б на вашому місці, навіть не осмілилась прийти.

— Мене запросили тільки зараз, мій батько, — заперечила я.

— І хто твій батько? — перервала мене вона.

— Сільверс, — прошепотіла я, — Джек Сільверс.

— Крістен, — гукнув хтось, — що це за дівка?

— Дочка Сільверса! — відповіла вона.

— Так що вона тут робить? — запитав він, — я відведу її до нього.

Чоловік швидко підбіг до мене та розсипався в вибачених:

— Простіть, міс Сільверс, це помилка, вас, мабуть, відправили не на той вхід.

Він підніс стрічку, якою заклеїли ліфт та жестом запросив мене в середину.

— З ними так складно працювати, нам треба одягнути та намалювати сотню людей, а в нас недостача кадрів.

— Це ще не проблема, — прокоментувала я, — одного разу на зйомках на сімдесят людей була одна візажистка-перукарка.

— Сімдесят? — здивовано скрикнув він, — і як ви справилися?

— Ніяк, — відповіла я, — коли вона робила стрілки панкам, мене відправили стояти перед камерою з гігантським слідом від запалення сальної залози.

— Не можливо, — сказав він, — я до речі вас знаю, ви грали в Меггі проти всіх.

— Так, — погодилися я, — але це було дуже давно.

— Так чому ви покинули карʼєру? — поцікавився він.

— На зло батькам, — розказала йому я та гучно видихнула, — тоді мене мати скинула на батька, а він мене на мачуху.

— Вже на місці, — сказав він та вказав рукою до переду, — він там.

Я покинувши ліфт та оглянулась довкола. 

І що тепер робити? 

Я навіть не знаю як виглядає той батьковий друг. 

Ще й дроти порозкидали довкола, а якщо хтось перечепиться?

Один я таки пропустила. Я полетіла в когось. Не впала, на щастя. 

Я підняла погляд та побачила його. Рея Ройса, не можливо. Він давно не стригся і його чорне волосся було вже набагато довшим, довкола його блакитних очей була яскрава чорна підводка. А він вище, ніж мені завжди здавався, та і він накачався…

— Все добре? — поцікавився він відпустивши мене.

— Так, цілком, — відповіла я та вже розвернулась йти геть.

— Це ти та дівчина, що співала на зйомці того рекламного ролика? — запитав він.

— Так, — прошепотіла я, рясно почервонівши.

— Надіюсь ти сюди не пролізла з зони для статистів? — сказав твердо він.

— Ні, ні, — заперечила я махаючи руками, — мене батько прислав.

— Значи в тебе ще не має контракту, який забороняє нам говорити. Зона для статистів поверхом нижче.

— Мене відправили сюди, — продовжила я, — тато сказав поговорити з режисером.

— Я тебе відведу до нього, але за це скажи своє імʼя та хто твій батько.

— Я Енджел Сільверс, — сказала я та потисла йому руку, — дочка Джека Сільверса, будемо знайомі.