Поламані мрії

План був геніальним у своїй простоті. Баба Галя жила в сусідньому підїзді, у квартирі, де час зупинився ще в сімдесятих. Запах валерянки та старих газет був найкращим маскуванням для новеньких купюр, перевязаних банківськими гумками.
Ми вийшли з гаража, озираючись на кожну тінь. Вулиця вже дихала вечірньою прохолодою, і наші білосніжні кросівки здавалися занадто яскравими в сутінках пром. зони. Ми сховали куртки в рюкзаки, залишившись у звичайних светрах, щоб не привертати уваги патрулів чи місцевої шпани.
Вже бачили знайомі облуплені двері підїзду, як раптом тишу вечірнього двору розірвав вереск шин. Чорна BMW вилетіла з провулка, наче хижак, що весь цей час вичікував у засідці. Все сталося блискавично, як у поганому бойовику: задня дверцята розчинилися ще на ходу, з машини вискочили двоє.
Я навіть не встиг крикнути. Ден скрикнув, коли його за комір светра смикнули назад. Він відчайдушно вчепився в лямки рюкзака — того самого, де лежали десять тисяч доларів, воля його мами й наше майбутнє.
— Сюди йди ! — прохрипів один із них, заштовхуючи Дена в салон.
Ден пручався, його кросівки безпорадно шкрябали по асфальту, залишаючи чорні смуги. 
Я кинувся вперед, але другий тип, кремезний і з перебитим носом, просто виставив руку, наче бетонну стіну, і штовхнув мене в груди,легені ніби вибухнули... Я відлетів на іржаву сітку паркана, боляче вдарившись спиною.
— Сиди тихо, сопляк, — кинув мені другий, застрибуючи в машину.
Вони закинули Дена на заднє сидіння разом із рюкзаком. Двері захлопнулися. BMW рвонула з місця, залишивши по собі лише сизий дим від паленої гуми та порожнечу в моїх руках. Я стояв посеред двору, задихаючись, а в голові пульсувала одна думка: вони все знали. Вони знали про Валерку, про цех і про те, що саме сьогодні в рюкзаку Дена лежить цілий статок.