Названі брати. День № 1

Того вечора на нашій кухні було тісно. Батько знову запізнився, і це було на краще. Дві жінки сиділи одна навпроти одної, пили чай і тихо плакали, обговорюючи деталі. Ми з Деном сиділи в кутку, мовчки переглядаючись. План спрацював. Тепер ми були не просто друзями — ми стали названими братами під одним дахом.
Нічний перон вокзалу виглядав як декорація до похмурого кіно: тьмяні жовті ліхтарі, густа пара від локомотива та сотні людей із величезними картатими сумками, що штурмували вагони поїзда на Москву. Запах мазуту й дешевого тютюну змішувався з вогким нічним повітрям.
Мама Дена трималася до останнього. Вона міцно стискала руку моєї мами, ніби та була її єдиним якорем у цьому житті.
— Приглянь за ним, Лесю... Благаю, — шепотіла вона, ковтаючи сльози. — Він же ще дитина, хоч і вдає з себе дорослого.
— Не переживай, Надю, — впевнено відповідала моя мати, поправляючи хустку. — Тепер він і мій син теж. Іди, бо пропустиш посадку. Головне — пиши, як доїдеш.
Ден стояв поруч зі мною, засунувши руки глибоко в кишені куртки. Він не плакав. Його обличчя було наче камяна маска, тільки жовна ходили під шкірою. Коли провідниця вигукнула: «Поїзд відправляється!», він на коротку мить притулився до матері, а потім різко відсторонився.
Поїзд рушив, повільно набираючи швидкість. Ми стояли на пероні втрьох, проводжаючи поглядом червоні вогні останнього вагона, поки вони не розчинилися в темряві пром. зони. Тепер усе змінилося остаточно. Мама обійняла Дена за плечі, і ми мовчки пішли до виходу з вокзалу.
— Ну що, хлопці, — тихо сказала мати, коли ми сідали в старий нічний автобус. — Завтра школа. А післязавтра... післязавтра подивимось. Але щоб я вас на тому заводі допізна не бачила, зрозуміли?
Ми кивнули, хоча обидва знали: завтра після уроків нам потрібно бути в цеху №2. Борг нікуди не зник, і тепер, коли мати Дена поїхала, ми були єдиними, хто міг реально заробляти на «лічильник».
Наступного ранку в школі Ден вперше за довгий час дістав підручник. Він сидів на уроці історії, втупившись у параграф, але я бачив, як він малює на полях зошита цифру «1» — перший день без матері.