Так тривало до пятого класу. Ми бігали через гаражі, билися на вкладиші, хрустіли солодкою «Мівіною» і звикали до того, що я пишу правою.
Пятий клас став невидимим кордоном. Ми перейшли із затишного кабінету на першому поверсі в «дорослу» школу. Кабінетна система, різні вчителі, нові предмети… і ми самі почали змінюватися. Годинник «Montana» вже не здавався таким магічним, а замість халабуди в кущах нас почали цікавити дискотеки в актовому залі.
Але ті чотири роки — від першого дзвоника у вишиванці до останнього дня в початковій школі — залишилися в памяті як час, коли ми були найбагатшими людьми у світі. Бо в нашому банку були не долари, а сотні вкладишів, а нашими замками були іржаві гаражі.
Відредаговано: 06.03.2026