Крижана епоха

Зима приходила раптово, перетворюючи наш маршрут через гаражі на трасу для виживання. Наші кросівки на липучках змінювалися на важкі черевики, але дух авантюризму тільки міцнішав.
Найкращим місцем були труби теплотраси. Сніг на них танув, утворюючи підступний лід, а навколо виростали кучугури вище нашого зросту. Ми грали в «Царя гори»: треба було видертися на саму вершину снігового насипу і втриматися там, поки Ігор та Макс намагалися стягнути тебе за ноги. Моя вишиванка тепер була надійно схована під светром «Boys», який коловся так, ніби його сплели з кактусів, але нам було байдуже.
Ми не чекали, поки батьки куплять нам санки. Справжній екстрим — це зїхати з крутої гірки прямо на власному портфелі. Шкільні ранці з Термінатором ставали нашими болідами. До кінця зими дно мого портфеля було стерте до дірок, а кути — оббиті об лід, але кожен такий спуск вартував чергового наганяю від мами.
Снігові битви район на район.
Це були справжні баталії. Ми будували фортеці біля нашої халабуди, обливали їх водою, щоб стіни взялися льодом, і заготовляли цілі «арсенали» сніжок.
— Плі! — командував Макс, дивлячись на секундну стрілку своєї незмінної «Montana».
Ми захищали свій клаптик землі так, ніби від цього залежала доля всього спального району. Рукавиці ставали мокрими й важкими, перетворюючись на крижані обладунки, а щоки палали від морозу та азарту .В вечері коли повертався додому, то мама чекала на порозі з віником і було не зрозуміло чи вона тебе гамселить чи обмітає з тебе сніг.