7

Тональний крем зумів добре приховати мої синці. Ніч видалася вкрай поганою. Сьогодні на мені був чорний одяг. Шкіряна куртка та темного кольору джинси. Волосся вирішила зібрати у високий хвіст. Легенько мазнула губи блиском. Мінімальний стиль макіяжу. Не було бажання виділятися. Перед тим забігав Ніколас. Він спокійно привітався та примруживши очі пішов геть. Щось його поведінка була досить підозрілою, проте цими думками забивати свою голову зовсім не хотілося.

Перед дзеркалом не було потреб довго затримуватися, тому поклавши у сумку зошити, підручники та косметичку, побігла сходами вниз.

Велика та простора кухня зустріла мене приємними ароматами. Зрозуміла, що досить сильно зголодніла, адже з вчорашнього вечора навіть крихти у роті не було. Неллі поспіхом бігала по кімнаті. 

- Меггі, - привіталася спітніла Неллі, - Сніданок давно охолонув. Ти щось запізно спустилася, тому, - вручила великий бокс мені в руки. Синій фартух ідеально сидів на ній. Біляве волосся було заплетеним у товсту косу. Хоч цій жінці більше ніж сорок, проте вона виглядала набагато молодшою, - Тримай! І спробуй не з'їсти бодай крихту з того, що готувала, то отримаєш від мене стусанів, - усміхнулася, проте очі зовсім не видавали радості. У них вловлювалася певна тривога та розчарування.

- Неллі, що з тобою?

Вона метушливо відвернулася назад. Спина була напруженою. Я поклала бокс на стіл.

- Мег, - ледве почувся її тихий шепіт, вона говорила так, ніби взагалі вагалася починати розмову, - Я маю дещо розповісти тобі, - акуратно поклала руки їй на плечі. Вона обернулася. Ніс кумедно був притрушений борошном.

- У тебе ніс брудний, - протерла лагідно пальцями, - Невже готуєш мій улюблений пиріг?

Я хотіла якось розвеселити жінку. Вона знову натягнуто усміхнулася. Повернулася.

Від нервування я почала заламувати пальці. Тиша, що раптово так з'явилася, була ніби тягарем. Щось мені не подобається її вигляд. Невже тато щось зробив  не так або чимось образив?

Ця жінка була дуже дорогою мені. Вона змогла замінити мені матір.

У підлітковому віці, коли моє тіло начало змінюватися, коли уже зникають у руках рожеві ляльки та окуляри, а замість них - з'являється перше кохання та прищі, коли твоя самооцінка падає і з'являються комплекси, то ти стаєш самотнім. Проте щоразу вона була поруч. Її підтримка давала сили та наснаги на майбутнє. Надію давали її теплі та лагідні обійми.

Щира усмішка та ласкаві слова - втішали та заспокоювали. Ночами мені доводилося лити самотньо сльози у подушку, ненавидіти себе за власне існування. Мої однолітки не розуміли мене. Я почувалася чужою серед них. Вони не хотіли мене приймати у свій колектив. Доводилося, часом змінювати школи аби мені нарешті було комфортно. Однак лише Неллі змогла домогтися того, щоб мій трагічний стан зупинився.

Не знаю чесно, щоб було зі мною в ті часи, якби не ця чудова людина в моєму житті.

Були моменти, коли я дуже ревнувала Неллі до батька. Здавалося, він дивився на неї частіше, проте - це були тільки дитячі непотрібні переживання. Не уявляю свого життя без моєї ліпшої подруги та фактично матері.

- Ніколас давно пішов? - ніяково запитала я. Спізнювалася, проте наразі стан Неллі неабияк турбував мене.

- Так, - відповіла тихо.

Що з її голосом?

- Неллі, - знову торкнулася плечей. Вона покинула на мить роботу. Руки були замазані тістом та й на фартухові виднілося трішки борошна. Жінка протерла іншою стороною руки лоба. Піт скочувався каплями, - Мені не подобається як ти виглядаєш! Не знаю, що сталося, але прошу розкажи що не так. Знаю, іноді я буваю вкрай нестерпною та інколи зухвалою, проте я також людина і бачу навколишній світ по-своєму. Це все через батька? Він щось сказав? Може образив?

- Меггі…

- Тільки скажи. Я можу поговорити з ним! Чуєш? - жінка похмуро гляділа в сторону. Я помітила, що в очах миттєво появилися дрібні сльозинки. Губи почали тремтіти, а руки бгати краї фартуха. 

- Не мовчи! - благала я. Неллі повернула лагідний погляд на мене. В очах читалося дещо схоже на страх.

- Ти запізнюєшся… 

Неллі пішла до вікна. Не дивилася. Не хотіла. Або просто на всього не могла.

Я опустила руки. У середині серце болісно стиснулося.

Не мала за навичку тиснути на людину, тому зробила декілька кроків назад. Ще раз поглянула на жінку - плечі трохи здригалися, відвернулася й тихо стояла. Що сталося? 

У кухню зайшов батько. Він серйозно оглянув нас. Потім підійшов у притул. Я глянула на суворе обличчя й зрозуміла, що мій ранок почався ще гірше, ніж варто було собі уявляти.

Світлі очі чоловіка дивилися вбивчо й з певним роздратуванням. Волосся недбало було зачесане на один бік. А в руках він тримав мої ключі й ту саму маленьку сумочку, яку я залишила в клубі. Як так вийшло, що я зовсім забула про той вечір?

- Мег, - жорстко почав вичитувати, - Бачу твоє доросле життя досить цікаве, - хмикнув й кинув під ноги ключі та сумку, - Правда? - жестом показав рухатися за ним, - Не міг повірити словам. Говорив, що моя Мег на таке не здатна, поки сам не побачив на відео.

Кулею вилетів з кімнати. Піднявши речі, побігла за ним. Я хотіла зупинити всю ситуацію та прояснити дещо, проте чоловік зупиняв будь-які мої спроби на це. Він змушував не перебивати. Увесь вигляд батька говорив про те, що моя витівка коштуватиме чогось дорогоцінного.

Він хутко підіймався на гору. А я рухалася за ним. Знала, що в ці моменти перечити не можна було. Батько швидкими кроками прямував до свого кабінету.

Хтось сильно підставив мене. І моя інтуїція кричала

- Начебто дозволяю все. Гроші, клуб й своя машина, - сів за стілець. Очі горіли злістю, - Але твої танці вбили мене, розумієш? На столі. Серед натовпу тупих та п'яних людей. Твоя поведінка неприпустима! 

Руки чоловіка крутили ручку. Він не відривав очей від мого обличчя. Повітря стало раптово важким. Кімната тиснула всім своїм виглядом.