3

Він

Податливе тіло дівчини було нарешті у мене в руках. Не так я уявляв першу нашу зустріч, але змушений діяти по ситуації.

А якби мене не опинилося поруч? Що б тоді? Якийсь би ідіот забрав дівчинку собі, а найгірше люди Альфи. Що ж ти твориш маленька? Чому змушуєш мене йти проти своїх?

Вперше я побачив її на вході в коледжі. Невисока на зріст, маленька та незвична. Вона не була схожою на тих дівчат, що зустрічалися мені. Щось було з нею не так. І це надзвичайно дратувало мене. Хотілося відразу знайти ту істину, що заважала побачити справжню її. 

Згодом став потроху спостерігати за нею. Смілива, але водночас - боягузлива. Вона була занадто сумною і зануреною в собі, щоб помітить мене, мої очі, що скрізь проводжали її профіль. Інколи погляд блакитних очей був настільки тривожним, що було бажання підійти та просто обійняти бідолашну. Але цього зробити я не міг. 

Незабаром мені дали завдання вистежити дочку мисливця. Для мене це не було проблемою. Я найманий шукач і мені подобалося займатися такою справою.

Наші люди вирішили діяти відкрито. І так відомо, що з кожним повним місяцем наша популяція зменшується. Закриті організації вирішили позбутися нас в найкоротші строки. Ці лякливі люди думають, що зможуть протистояти нам. Однак у них останнім часом це вельми чудово виходило.  Нещодавно загинуло близько сорока осіб з наших за ніч. За один темний час.

- Ось, дивись, - дав мені фото незнайомої дівчини Кріс - вірний друг Альфи та другий після мене, - Ти повинен знайти її. У тебе тиждень.

На фото була симпатична та доволі знайома фігура. Тільки яке було моє здивування, коли врешті упізнав у ній свою маленьку дівчинку. Очі округлилися, а обличчя стало тривожним.

- Навіщо вона вам? - тихо запитав я. 

Дурний! Знав, що все так просто не буде.

- Ми платимо тобі за інше, твоя справа знайти та дати свідчення. Балачки не входять у твої послуги.

І я пішов. Мовчки. Нічого не кажучи.

Знав де вона живе. З ким зустрічається, гуляє і куди ходить. Тиждень швидко пройшов. І мене притиснули до стінки, люди Альфи вимагали відповідей, а я їм їх не давав. Не хотів. Боявся. Вони дали ще час, щоб виконати завдання.

- Не трусися, - видихнув у вухо полоханої дівчини. Блакитні очі з викликом подивилися на мене. Тендітна і в той же момент - сильна. А сила була. Це було видно в її грізнім погляді. 

Невже протверезіла і хоче на волю? Кумедна ... Ось він шанс ...

Але спочатку треба провчити цю дурну дівчину. Танцювати в одній білизні дуже сміливо і водночас небезпечно. Я з усіх сил тримався, щоб не відвести її грубо та швидко зі столу. Оточення з хіттю дивилося на неї. Чужі погляди дратували й це був справжній виклик для мене. Негайно хотілося скрутити голову всім, хто насолоджувався видовищем. Це дуже дратувало. Не розумію, як зумів спинитися та спокійно керувати собою.

- Відпусти, - почувся тихий шепіт. Мої руки міцно тримали фігуру дівчини. Вона дихала поспішно та часто. Красива лінія губ, так і манила помацати й відчути її скажений ритм серце. У ніздрі вбився їдкий запах алкоголю. Він заважав вдихнути істинний запах її ніжної шкіри та духів, що трохи просочувалися крізь спиртний аромат.

Чорт. Її близькість була небезпечною і бажаною в цей момент.

- Що? Не подобається? - крізь зчеплені зуби промовив я та ближче притиснув долонями до себе дівчину. Докладав чимало зусиль аби не зірватися, - Дуже погано з твого боку бути такою не обережною.

- Відпусти, - з натиском мовили вуста дівчини. І знову цей погляд. Наскрізний та ненависний. Дівчина робила декілька спроб вирватися, однак насправді це було неможливим, бо в силі відчувалася суцільна різниця.

- А ти пообіцяй, що більше ніколи не дозволиш собі танцювати в такому вигляді. Гаразд? Інакше в наступний раз тобі так не пощастить. А ще, маленька, не зловживай алкоголем, бо можу суворо вчинити тобі профілактичні дії, - усміхнувся її тривожному обличчю, - А яким чином, сама подумай.

На мить дівчина зупинила свої марні спроби. Вона боязко гляділа за мною. Повільно послабив тиск і легенько відпустив. 

Краєм вуха вловив сторонній звук. Хтось швидкою ходою наближався до дверей. 

Мигцем позбувся куртки. Акуратним рухом, щоб ще більше не полошити дівчину, натягнув їй на плечі. Звісно, все приховати було не можливо. Але таким чином, вона відчуватиме хоч якийсь захист. 

Я підбіг до вікна. Відчинивши, помітив, що предосить високо знаходимося над землею. Однак, часу не було.

“Вона тут. Ми знайшли” - чув думки чужинців. 

Дівчина з цікавістю спостерігала. Невже у неї немає відчуття самозбереження? Чому ще досі не втекла? Проте, мабуть, це було правильним рішенням наразі. Адже двоє, я знав, що їх уже двоє, майже були тут. Підбіг та взяв дівчину на руки. Вікно було відкритим.

- Послухай, - видихнув, - Там повинна бути аварійна драбина. Ти повинна якнайшвидше піти звідси, - поставив на кришу будівлі з тієї сторони, - Тільки не повертайся.

- Ах ти ж покидьок, - пролунав глухий рик позаду. Мене буквально за воріт футболки відокремили від вікна. Маленька дівчина не розуміла, що в цей момент її життя було на кону і потрібно швидко робити ноги тому, що ці хлопці не будуть тактовними як він із нею.

Спантеличена та розгублена Меггі не зрозуміла, що тільки відбулося. Через скло бачила дивні дійства.

Хлопці почали битися без зайвих слів.

Ненароком здалося, що блиснув жовтий блиск в очах незнайомців. І ось вона тепер докумекала хто перед нею. Монстри! Всі вони звірі. 

Меггі відступала. Крок за кроком - і вона опинилася на краю.

Обернулася назад - зроби смертельний рух і ти мертвий.

З боку виднілася драбина. Не вагаючись, дівчина міцніше закрила краї куртки незнайомця і похапцем спускалася. Рухи були різкими та невдалими. Декілька раз боса нога сковзала по металу. Пальці спітніли, а лоб покрився капельками води.

Жах.