Розділ перший

Я знову і знову набираю номер сестри. Виклики йдуть, але слухавку ніхто не бере. По колу передивляюсь всі її соціальні мережі та месенджери, час її останнього входу так і не змінився.

- Ну що, не бере? – запитує домробітниця Свята, Антоніна Петрівна, протягнувши мені каву.

- Ні. – Махаю головою і відмовляюсь від запропонованого напою.

Нервово розходжую по кімнаті, наче ґедзь вкусив. Думаю, що треба попросити допомоги у Свята, мого хлопця. Як раз чується шум авто. В будинок заходить Свят, потім входять його друг Олег із дівчиною, здається її звати Еля.  

- Привіт, Лізо. Прийом буде через півгодини, але бачу ти не готова. – говорить Свят, роздивляючись моє вбрання – просто махровий халат, а мала б бути вечірня сукня, на голові якесь гніздо, ні граму макіяжу, погляд переляканий. Хлопець хмуриться, але його спокій і рівновага все одно непохитні.– Що сталось?

Олег і Еля, уважно роздивляючись нас, також не можуть зрозуміти чому ідеальна Ліз схожа на опудало.

Не звертаючи увагу на інших я кидаюсь в обійми Свята. Хлопець шокований, напевно вперше його таким бачу за рік наших зустрічань і півроку майжеспільного проживання. Я починаю всхлипувати, так з мене виходить стрес, що я тримаю у собі весь вечір. Свят веде мене у вітальню і саде на диван, примостившись поруч. Олег і Еля йдуть слідом.

- Соня, - хлип, - моя сестра, пропала.

Я дивлюсь на Свята і Олега з відчаєм і надією, що вони допоможуть її знайти. Вони люди з грошима і зв’язками. Олег взагалі трохи моторошний, як на мене, він небезпечна людина, але він друг чоловіка з яким у нас пародія відносин. І взагалі зараз питання життя моєї сестри, тож я в кого завгодно допомоги проситиму.

- Так, розкажи все по порядку, - майже бачу як в голові Свята закрутилися шестерні і він готується розв’язати проблему.

- Соня, не виходить на зв’язок, наші спільні знайомі також не в курсі де вона може бути. Робота в неї нова і я на жаль не знаю нікого з її колег і зателефонувати особисто їм не можу. Хотіла подзвонити на фірму, але я кинулась вже після шостої вечора і в офісі ніхто не бере-е-е. – Швидко видаю всю важливу на мій погляд інформацію і починаю знову схлипувати.

- Коли ти останній раз з нею спілкувалась було щось підозріле?

- Ні, все було наче добре. В обідню перерву, в годину дня ми зідзвонювались. Ніяких планів на вечір в неї не було, говорила що втомлена, і вже хоче чимшвидше додому.

- Що!? – обурено викрикнув Олег, Свят також витріщив  на мене очі немов я навіжена.

- Ліз, - немов до дитини звертається Свят. – Ти розмовляла з дорослою, самостійною дівчиною в годину дня, а зараз, - хлопець глянув на наручний годинник, - в пів дев’ятого вечора ти вирішила, що вона зникла, бо не бере від тебе слухавку?

- Так!

- Сьогодні п’ятниця, може вона десь в клубі, з друзями яких ти не знаєш, чи з новими колегами. Вона ж не докладає тобі кожен свій крок.

Чоловіки і Еля не розуміють моєї тривоги. А мені хочеться плакати, от тому я ще не побігла в поліцію, бо нічого не вказувало, що Соні загрожує небезпека, а те що доросла людина декілька годин не бере телефон то не привід для розшуку.

- Може вона на побачені? Я ніколи не відволікаюсь на телефоні дзвінки, якщо чоловік мені цікавий. – Вставляє свої п’ять копійок Еля.

- Як ви не розумієте, у нас в сім’ї не прийнято ігнорувати один одного. За цей час, що я надзвонюю і написую Соні вона б обов’язково побачила і не стала би просто морозитись. Та хто зараз телефон надовго з рук випускає? Тим більш батьки зараз в відпустці в Новій Зеландії, у нас різниця в 11 годин і вони з нами списуються або зідзвонюються десь  о 7 ранку за місцевим часом, а отже близько 6 вечора за Києвом. Соня якраз в 6 йде з роботи і обговорює з батьками їх плани на день. Батьки близько пів сьомої мені написали, що Соня їм не відповідає. Я написала, що в них типу зустрічі колег аби вони не хвилювались, все одно звідти вони ніяк не допоможуть. Але напевно треба сказати правду, нехай терміново повертаються.

- Ліз, заспокойся, - Свят говорить з поблажливою посмішкою, яка жахливо бісить. – Ну не вигадуй. Я впевнений, що твоя сестра скоро знайдеться і виявиться, що просто десь загуляла. Не помічав раніше, щоб твоя сестра так раніше тобі докладала про всі свої пересування.

- Та що ти взагалі помічаєш і про мене чи мою сім’ю знаєш?! – мої нерви не витримують. Я вскочую з дивана і відходжу подалі від Свята.

Бачу як він невдоволено підтискує губи, йому неприємні мої крики, і те що ми в біса нічого один про одного не знаємо. Це все переживання, не маю права гримати на хлопця. Роблю глибокий вдих.

- Зрозумій, ми дійсно постійно списуємось або зідзвонюємось, і ніколи просто так не ігноруємо рідних. Коли батьки сказали, що вона не відповідає я перевірила всі її акаунти, найпізніше вона заходила в 15:50… Ти ж не знайомий з моєю Сонею, вона не та хто просто зірветься і піде в клуб, щоб вийти на вечірку цій інтроверці треба місяць налаштовуватись. І хлопця чи залицяльника в неї зараз також не має.

Підходжу і знову сідаю біля нього.

- Може вона просто загубила телефон?

- Вона знає мій номер на пам’ять і подзвонила би вже від когось, чи написала з ноутбука.