Глава 1

– Це справді ти? – кричить Настя на весь аеропорт. Вона так міцно мене обіймає, що ребра болять, але я не жаліюсь. Знаю, що вона скучила. Точно так само, як і я. 

– Це справді я! – сміюсь, передражнивши подругу. – Я так скучила, Настюшо!

– І я, – у неї на очах виступають сльози. Я знаю, в чому причина. Настя вагітна. Всього два місяці, а сліз виплакала стільки через гормони, що порахувати важко. 

Ми залишаємо будівлю аеропорту, і я бачу нареченого Насті. Він привітно махає мені рукою, і я роблю теж саме.

– Нарешті ти познайомишся з Артемом особисто, – радіє Настя. 

Ми наближаємось до високого підтягнутого блондина і він одразу забирає у мене валізу. Приємно. 

– Я – Єва. Дуже приємно, – подаю йому руку.

– Артем, – обхоплює мої пальці своїми. 

Артем мені подобається. Ми познайомились телефоном пів року тому. Я бачила, як світяться коханням очі Насті, і розуміла, що вона знайшла своє кохання. 

Настя – брюнетка з карими очима. Вона низького росту і шалено мила. Ми познайомились на першому у курсі університету і з того часу дружимо.

Поки Артем кладе мою валізу в багажник, ми сідаємо на заднє сидіння. Настя тримає мою руку у своїй. Здається, вона ніяк не може звикнути до того, що я тут. 

– Де ти будеш жити? Може, у нас зупинишся? –  питає й одразу пропонує варіант.

– Я орендую квартиру в центрі. Тобі не варто хвилюватися, – кажу. – До того ж, я не хочу вам заважати. Ми майже сім’я. 

– Не говори дурниць! Ти не заважаєш! – бурчить Настя. – До речі, сьогодні мама запрошує тебе на вечерю. Вона теж скучила. 

– Сьогодні я вільна. Звісно приїду. Тільки… 

Я зупиняюсь і знаю, що Настя розуміє, в чому річ. Її брат. Я не хочу з ним бачитися.

– Саші немає в місті, – одразу пояснює. – Він поїхав у Львів. У нього там замовлення. 

Це хороша новина, тому що я абсолютно не готова бачитись з тим, хто мене ненавидить. 

– Тоді я прийду, – впевнено відповідаю. 

Артем доставляє мене до під’їзду мого нового дому і повертає мою валізу. Я прощаюсь з молодятами до вечора і заходжу в під’їзд. Мені тут подобається все. Світлі стіни, чистота і головне – тиша. За той час, що працювала за кордоном, звикла до метушні, а тепер хочеться залягти та перевести подих. 

Моя квартира на дев’ятому поверсі. Вона двокімнатна і простора. Тут ще ніхто не проживав. Нещодавно закінчився ремонт. 

Залишаю валізу біля дверей, розглядаю територію і залишаюсь задоволеною. 

Дістаю з кишені джинсів телефон і набираю Яра. Думаю, йому цікаво буде дізнатися, як я тут. 

– А я думав, що ти про мене забула, – протягує мій менеджер. 

– Не дочекаєшся, – хмикаю. – Я у квартирі. Все чудово. 

– Ну слава Богу, а то я переживав, – видихає. – Як тобі рідна земля? Серце тьохнуло?

– Можна і так сказати, – розповідаю. – Я скучила за домівкою. 

– Коли батькам зізнаєшся, що повернулася? – голос Яра стає серйозним. 

– Не знаю. Як тільки зберусь з силами, – кажу. 

– Ти ж розумієш, що рано чи пізно це доведеться зробити?

– Розумію, – шепочу. – Але нехай це буде пізно. 

Закінчую розмову з Ярославом і дістаю з валізи свої речі. Йду в душ і переодягаюсь у сукню.  Роблю макіяж і вкладаю волосся. Дивлюсь на своє відображення у дзеркалі й нічого не відчуваю. Так, я гарна. Так, моє обличчя на обкладинках відомих журналів. Але… я зовсім не щаслива. Моє серце розбилося кілька років тому, і причиною цього стала я сама.

На кухонному столі лежать документи на машину і ключі від неї. Я не звикла ходити пішки, а машина економить багато часу. 

Залишаю квартиру й одразу їду ліфтом на підземну парковку. Свою лялечку бачу одразу та усміхаюсь.  Яскраво червона Ауді ТТ. 

Знімаю її з сигналізації, і машинка привітно моргає мені фарами. Сідаю в салон та обхоплюю кермо руками. Думаю, що ми подружимось. Я люблю випустити пар швидкою їздою. 

Мій телефон починає дзвонити, і я бачу, що це Настя. Усміхаюсь і відповідаю:

– Ти не забула про вечерю? – питає серйозним тоном.

– Ні. Якраз сіла в машину, – кажу. – Нагадай адресу.

– Жартуєш? – вибухає від обурення. – Ти забула, де я живу? 

Ні, я не забула. Колись майже кожного дня була у Насті вдома, але приходила туди не до неї… а до її брата.

– Жартую, – хмикаю. – Буду за пів години.

Батьки Насті живуть за містом. У них свій будинок і красива територія навколо. Звісно, до маєтку мого батька їм далеко, але вдома у Насті мені завжди подобалося більше, ніж у власному домі. 

Мама Насті – Ірина, любила пекти смачні пироги. Цим запахом свіжої випічки наповнювався кожен міліметр навколо. А в моєму будинку гігієнічно чисто і їли ми виключно в їдальні. І те, що приготувала куховарка. Моя мама готувати не вміє.