Глава 12

– Я тебе не розумію, – доводиться швидко брати себе в руки. Від милої дівчинки Аліси й сліду не залишилося. 

– Дійсно? – хмикає. – Саша розповів мені про твою зраду. Що ти вибрала кар’єру, а не його. В принципі, на твоєму місці я так само вчинила б. 

– Я не знаю, до чого ти ведеш, але між мною і Сашею давно нічого немає, – запевняю її.

– Звісно немає, – задоволено посміхається. – І не буде. Саша розповідав мені, що бачити тебе не бажає. Ти розбила йому серце, а я змогла його зцілити. Як думаєш, з ким він залишиться?

Він говорив з нею про мене? Навіщо? Це ж наша історія, якою б важкою вона не була… 

Це неприємно і боляче ранить, але я не покажу Алісі свій стан. Ця дівчина по головах піде, щоб досягти того, чого хоче, але не факт, що вона отримає бажане. 

– Однозначно з тобою, – кажу стримано. – Ти ж його наречена. А щодо Яра… Я не буду просити у нього за тебе. І так знаю, що не погодиться. Та думаю, що з твоїми амбіціями ти швидко досягнеш того, чого хочеш. 

– Стерво! – цідить мені в обличчя. – Не дивно, що ти досі одна. Жоден чоловік не буде з тобою, хоч ти й красива!

Аліса робить все, щоб вивести мене на емоції, але у неї нічого не виходить. Я не піддамся, що б вона не робила. 

Усміхаюсь їй, щаслива, що з роками навчилася тримати емоції під контролем. Думаю, зовсім скоро Аліса пошкодує про свої слова. Ярослав – її єдиний шанс пробитись у світ моди. Але сьогодні вона його втратила, тому що я не дозволю йому з нею працювати. 

Залишаю агентство і сідаю у свій автомобіль. Тут, наодинці з собою, я можу бути справжньою. Глибоко вдихаю, а видихнути не можу. В грудях тісно від болю. Саша не хотів, щоб я поверталася. Він не кохає мене більше. Дуже шкода, але я маю це прийняти. 

Їду додому, щоб підготуватися до вечері, і довго не можу взяти себе в руки. І хоч перед Алісою я була сильною та впевненою в собі, насправді відчуваю себе самотньою та розбитою. 

Одягаю сукню чорного кольору з бретелькою на одне плече, що відкриває мої довгі ноги, адже довжина трохи вище колін. Туфлі на підборах, зачіска та макіяж. Не знаю, навіщо так наряджаюсь. Це всього лише свято в колі рідних та знайомих. Мабуть, за тонною косметики я хочу приховати своє справжнє обличчя. Втомлене нескінченними проблемами. 

Пити не планую, тому їду автомобілем. В призначений час заходжу в ресторан з подарунком та букетом квітів. Трохи гублюсь, коли бачу людей сто в залі, а не двадцять, як думала спочатку. 

Рита махає мені, і я роблю те ж саме. Тітка теж нарядилася і її сіра сукня з блискітками виділяється на фоні інших. 

– Ти така гарна, – вона наближається та обіймає мене, наче ми давно не бачилися. 

– Ти теж, – усміхаюсь їй.

– Чому очі такі сумні? Сталося щось? – придивляється до мене. 

Не встигаю відповісти, тому що батьки мене знаходять. Обіймаю маму і вручаю квіти та подарунок. Мама виглядає чудово. Широко усміхається. Щаслива. Так і не скажеш, що хвора. 

– Видно, що ти підготувалася до свята, – задоволено говорить мама. – Гарна така.

– Мені здається, що навіть якби Єва прийшла в піжамі, все одно виглядала б відпадно, – додає Рита і підморгує мені.

– Піжама – це перебір, – хмуриться мама. – Тут серйозні люди зібралися. 

Рита фиркає, а я усміхаюсь. Мама така ж, як і завжди. Для неї найголовніше – це думка оточуючих людей.

Поки маму вітають чергові гості, Рита теж на когось відволікається. Я ж йду до бенкетного столу і дивлюсь, що тут можна поїсти. Беру канапе і кусаю. Доволі смачно, але таким я навряд чи наїмся.

– Привіт! Смачно? – чую чоловічий голос і з повним ротом повертаюсь до незнайомця. Він зацікавлено мене розглядає, а я жую і розглядаю його. Гарний. Високий, темноволосий, і усмішка як у голлівудської зірки. 

– Привіт. Так собі, – відповідаю, пережувавши. – Хочеш спробувати? 

– Вже ні, – і знову ця усмішка. – Ти Єва? 

– Так, – киваю. – Ми знайомі? 

– Обличчя твоє однозначно знайоме. Ти ж модель, – пояснює. – Але моя мама дружить з твоєю, тому заочно я добре тебе знаю. 

То ось чому справа. З’явився ідеальний кандидат на роль мого хлопця. Той, що підходить моїм батькам. 

– Я Тимур, – подає свою руку.

– Моє ім'я ти знаєш, – кажу, але руку свою в його вкладаю. Всього на секунду, а тоді забираю. 

Тимур приємний чоловік, але він одразу розкрив всі карти, тому контакту між нами не буде, як би сильно не хотіла цього моя мама.

– Ви вже познайомилися? – до нас наближається моя мама і мило усміхається Тимуру. Вона реально думає, що я така дурна і прийму правила її гри?

– Познайомились, – кажу. 

Тимур нас залишає, щоб мати можливість поговорити. Мама сьогодні у піднесеному настрої, і я не хочу псувати їй його. Все-таки це її свято. 

– Ти придивись до Тимура. Дуже розумний хлопець, – говорить. – Молодий, а вже керує компанією. Уявляєш?