Глава 10

Цієї ночі сплю просто жахливо. Звісно, якщо можна назвати ті короткотривалі провалля сном. Тільки-но заплющую очі – з’являється відчуття, що у квартирі хтось є. 

Я так і не наважилася вимкнути світло, і тепер воно горить всюди. 

Було б правильно набрати Яра. Знаю, він примчав би сюди дуже швидко, але я не хочу цього робити. Він відпочиває, а я буду втручатися в його справи. 

Яра і так багато в моєму житті. Він хороша людина. Але у нього і своє життя має бути. 

Що я йому скажу? Що мені здалося щось? Той водій міг бути будь-ким. Може хлопець якийсь, що вирішив мене налякати. Я ж не бачила, хто був за кермом, а накрутила себе настільки, що боюсь спати. 

У квартирі тихо. Тут однозначно нікого немає. І тільки під ранок мені вдається заснути. І то не на довго, тому що телефонує Настя. 

– Єво, ти нічого не плануй на сьогодні. Добре? – питає. 

– А що таке? – не можу зрозуміти. Ми наче ні про що не домовлялися. 

– У мене сьогодні важлива місія – обрати сукні для подружок нареченої, – пояснює. – Тому чекаю тебе в салоні об одинадцятій. Адресу скину повідомленням. 

Звісно ж, я погоджуюсь, адже не можу засмутити Настю. Вона так старанно готується до власного весілля і хоче, щоб все було ідеально. Я зовсім не проти приміряти сукню. Заодно і розвіюсь. 

Коли закінчую дзвінок, згадую, що не спитала, хто буде другою подружкою. Дуже сподіваюсь, що не Аліса. Мені з кожним днем все важче і важче її переносити. Хоч сама дівчина нічого мені не зробила, одна думка про те, що вона наречена Саші, виводить мене з себе. 

Доводиться вставати і йти в душ. А ще треба багато косметики на обличчя накласти, тому що темні кола навколо очей мене дратують. Одягаю легку літню сукню і залишаю квартиру. Їду ліфтом вниз, сідаю в машину, і саме в цей час мені телефонує Яр.

– Я повернувся! – випалює, коли вмикаю гучномовець в телефоні. 

– Чудово, – усміхаюсь. – Як все пройшло? 

– Та нормально. Тільки колишній твій кудись зник вчора. Часом не до тебе поїхав? – питає Яр. 

– До мене, – кажу чесно. – Саша хвилювався, тому що я дещо дивною була. 

– Дивною? Я думав, що справа в ньому, – говорить. – Сталося щось інше, Єво? 

– Ні, нічого… Просто я переоцінила свої сили на цьому відпочинку. От і все. 

Сподіваюсь, що Яр мені вірить. У нього все зводиться до Саші, тому не думаю, що він запідозрить щось. Просто я не готова відкривати йому свої страхи. Можливо, це просто маячня і мій страх створений моїми фантазіями. 

Коли прибуваю до салону, залишаю автівку на парковці неподалік. Поки йду тротуаром, дивлюся в обличчя людей. Все наче нормально. Нікому немає до мене діла. Отже, я сама придумала проблему на рівному місці. 

Коли заходжу всередину, бачу Настю на дивані зі склянкою води в руках. Вона усміхається мені, а я їй. А потім мій погляд торкається Аліси, котра якраз виходить з примірочної в ніжно-рожевій шовковій сукні.Усміхатися більше не хочеться, бо в горлі з'являється ком. 

Я здогадувалась, що Аліса може бути тут, але до останнього вірила, що цього не станеться. Я не можу ображатися на Настю. Вона взяла Алісу за подружку нареченої, тому що та – дівчина її брата. 

Мені треба якось з цим змиритися, як би важко не було. 

– Ти практично не спізнилася, – говорить Настя. 

– Привіт! – усміхається мені Аліса. – У нас будуть однакові сукні. Правда круто? 

Дуже. 

– Ви Єва Коршунова? – питає у мене адміністратор. Вона явно розгублена. 

– Так, це я, – киваю. 

– Так приємно бачити вас у нашому салоні, – несміливо усміхається. – Дуже сподіваємось, що вам сподобається сукня. Бажаєте приміряти її? 

– Я для цього тут, – знизую плечима. 

Настя дивиться на мене винувато, поки йду до примірочної. Я не збираюсь на неї ображатися і хочу, щоб подруга це розуміла. Думаю, що ми зможемо поговорити згодом. Після того, як тут закінчимо. 

Одягаю сукню і прискіпливо роздивляюсь себе у дзеркалі. Дивує те, як ідеально вона підібрана під мої параметри. А ще не можу не відмітити, що мій фасон трохи не такий, як в Аліси. 

В неї закрита спина і відкрите декольте, бо розмір грудей трохи більший, ніж у мене. Зате моя спина повністю оголена, а декольте закрите. Скажу чесно, що моя мені подобається значно більше. 

– Ну що там? – питає нетерпляче Настя, і я відсовую ширму. Роблю крок в зал і різко завмираю, коли бачу на вході Сашу. Уявлення не маю, що він тут робить, але зараз погляд чоловіка спрямований не на Алісу, котра теж в сукні, а на мене. 

– А ти що тут робиш? – невдоволено питає Настя, прослідкувавши за моїм поглядом. 

– Ой, це я Сашу покликала! – випалює Аліса. – Хотіла, щоб він оцінив мій образ. 

– Круто, – бурчить Настя і знову на мене дивиться. Мабуть, вона думає, що мені погано зараз, але я тримаюсь. 

– Сукня чудова, – кажу Насті. – Ти молодець.