Глава 15

– Просто хотів перевірити як ти. Я ж добре знаю, що ти не можеш довго перебувати на сонці, – відповідає. 

Насправді це доволі приємно. Я не очікувала, що Саша буде хвилюватися. Він робить це через свою злість і ненависть до мене. 

– Дякую, – кажу тихо і збентежено.

– Не дякуй. Це нічого не змінює між нами, – цідить, розізлившись, і швидко залишає кімнату.

Я дивлюсь на зачинені двері та зітхаю. Розумію, що Саша вдає свою ненависть до мене. Так, йому боляче. Так, він не може пробачити, але він не ненавидить. Якби ненавидів, не прийшов би сюди. 

Одягнувшись в шорти та майку, вирішую трохи відпочити. П’ю пігулку від головного болю і лягаю на ліжко поверх ковдри. Завтра ми всі повертаємось додому, але є ще сьогодні. І що буде далі – я не знаю… 

В якийсь момент засинаю, тому що відчуваю себе надто втомленою. А от прокидаюсь вже після обіду і чую голоси та сміх крізь відчинене вікно. 

Йду в ванну кімнату, щоб вмитися, а тоді спускаюсь сходами вниз. Шлунок болить від голоду, тому дістаю з холодильника все необхідне для бутербродів і починаю готувати. 

– Виспалась? – на кухні з'являється Яр в одних лише шортах і з голим торсом. 

– Ага, – кажу. – Здається, перегрілася трохи. 

– Якщо буде погано, ти мені говори. Добре? – просить. – Все-таки ми близькі люди з тобою. 

– Угум, – киваю. Мене трохи напружує поведінка Яра. Так, ми близькі, тому що знаємо одне про одного дуже добре, але я ніколи не переступлю межу між нами, тому що він мій друг і нічого більше. 

– О, ти прокинулася! – вслід за Яром на кухню заходить Аліса. Тільки зараз згадую, що тут повно людей і як би я не хотіла залишитися наодинці з собою, нічого не вийде. – Як самопочуття? Яр сказав, що ти погано переносиш сонце.

– Все добре, – кажу і кусаю свій бутерброд. 

– Ми плануємо піти прогулятися. Тут неподалік є річка, – продовжує Аліса. – Підеш з нами? Я думаю, буде весело. 

– Мені здається, що тобі варто вдома залишитися. Все-таки на вулиці дуже жарко, – заявляє Яр. – А я залишуся з тобою.

– Яре, я не маленька дитина, – не приховую свого невдоволення. – Ти перебільшуєш. Зі мною все добре. 

– Прекрасно! – плескає в долоні Аліса. – Піду скажу іншим, що ти з нами. 

Вона залишає кухню, а я дивлюсь на Ярослава, який своєю чергою не зводить погляду з мене. Не розумію, звідки взялася ця гіперопіка. Ми й не в таких ситуаціях були, коли мені доводилося працювати з останніх сил, але він ніколи не казав, що хвилюється. 

Мовчки доїдаю свої бутерброди та запиваю все чаєм. Стає краще. Значно краще. 

Разом з Яром залишаємо будинок і приєднуємось до інших. Настя бере мене за руку, і саме так залишаємо територію. Йдемо дорогою незрозуміло куди, але мені подобається. 

Після обіду сонце не таке гаряче і з’явився вітерець. Я не пам’ятаю, щоб десь тут була річка, коли ми їхали сюди, але мені дійсно цікаво на неї подивитися. 

Будинки якось стрімко закінчуються, і ми виходимо на край урвища, а там, внизу, видно річку і ліс. Це так гарно, що у мене подих перехоплює. Дивлюсь на цю красу і радію, що вдома не залишилася. 

– Нам треба вниз, – говорить Артем. – Давай руку, маленька. 

Він так ніжно торкається своєї нареченої, що я не можу стримати усмішку. Артем дуже кохає Настю, а вона кохає його. Це видно. 

Вони першими йдуть вниз. Далі Аліса, Яр, я, і замикає нашу процесію Саша. Я відчуваю на собі його погляд, але вміло вдаю, що все прекрасно. 

Коли до кінця спуску залишається зовсім трохи, моя нога ковзає по камінні, і я якось автоматично хапаюсь за руку Саші. Ми обоє завмираємо, поки інші продовжують йти, нічого не помітивши. 

– Все гаразд? – питає стримано. 

– Так. Дякую, – руку забираю і знову ступаю крок, але мало не падаю через кляте каміння під ногами. Та що ж це таке?! 

Цього разу Саша сам мене хапає за руку, трохи ще ліктя. Зітхає так наче, я його дістала, і чомусь не поспішає відпускати. 

– Йди. Я буду тебе тримати, – говорить, дивлячись мені в очі.

Господи, в цей момент моїм тілом проноситься мільйон мурах. Я розумію, що це лише маленька допомога, щоб я собі нічого не зламала, але серце так відчайдушно б’ється об груди, наче вірить, що це щось значно більше. 

Разом нам вдається зійти без пригод. І коли Саша забирає від мене руку, стає прохолодно, а до цього я просто палала вся. 

– Тут дуже гарно, – говорить Настя. – Хто буде плавати? 

Чоловіків не треба просити. Вони знімають футболки та шорти. Вже за секунду вода розлітається в різні боки, і вони опиняються в річці.

Це місце дуже схоже на те, де я часто буваю, коли додому повертаюсь. Там також річка, але заростей значно більше, ніж тут. Видно, що сюди люди приходять часто, щоб поплавати чи позагоряти. А в моєму особливому місці все заросло травою та чагарниками, але від цього там гірше не стало. 

– Будеш плавати, Єво? – питає Аліса.