Глава 6

Що? Мені не почулося? Я розгублено дивлюсь на Яра, а він повільно нахиляється і цілує мене в скроню. Не можу сказати, що це не приємно, але погляд Саші, що сидить навпроти, викликає мурахи. 

Яр для мене як старший брат, і завжди таким буде. Я можу прийти до нього за порадою. Він може мене сварити, якщо зроблю щось не так. Але ми завжди на одній хвилі. Я розумію його з півслова, а він – мене. 

Настя першою йде відпочивати, тому що втомилася за сьогодні. Артем залишається, тому що алкоголь ще є і йому хочеться випити. Чоловіки продовжують випивати, а я відчуваю, що треба пройтись. Ноги затерпли від сидіння. 

Залишаю компанію і йду до саду, який тут також є. Все навколо освічене ліхтарями та створює романтичну атмосферу. Тут би гуляти закоханій парі, триматися за руки та цілуватися. 

Але я одна. І так навіть на краще. 

– Хто він тобі? – чую за спиною невдоволений голос Саші й різко зупиняюсь. Моє серце починає битися швидше, а долоні пітніють. Він прийшов сюди за мною, отже, щось відчуває. 

– Хіба це так важливо? – питаю. 

– Ти з ним спиш? – знову питає. 

– Що за питання? – злюсь. – Я ж не питаю, чи спиш ти з Алісою!

Саша так різко наближається, що я не встигаю відступити. Стою і важко дихаю, дивлячись у його темні очі. 

– Навіщо ти повернулася? Навіщо прийшла у мій дім? – цідить. – Думаєш, це смішно?

– Не думаю, – видихаю. – Я хотіла поговорити з тобою. Пояснити все. 

– Що пояснити? – гиркає. – Ти кинула мене заради модельної кар’єри! Ось і всі пояснення.

– Все було не так, – кажу. – У тебе були серйозні проблеми, пам’ятаєш? 

– До чого тут це? – Саша хмурить брови. – Не шукай причин, як зменшити свою провину, Єво! Ти сама все зруйнувала? Буде краще, якщо ти повернешся туди, звідки прилетіла! 

Мені боляче та неприємно це чути. Після всього, що я для нього зробила. Але Саша навіть не здогадується, що це я врятувала бізнес його батька тоді. І ніколи не дізнається. Моя правда йому не потрібна. 

– Я повернусь після весілля Насті, – кажу. – Зачекаєш ще трохи?

– Якщо ти не будеш потрапляти мені на очі, – цідить. 

Саша хоче піти, але наступне моє питання змушує його зупинитися: 

– Чому ти привіз її на наше місце? 

– Це вже давно не наше місце, – сухо відповідає. – І ти сама це чудово знаєш. 

– Це моє місце. Це я показала його тобі, – злюсь. – Якщо для тебе воно не важливе, то для мене – так. І я не хочу, щоб ти привозив туди інших жінок! 

Я не можу тримати емоції під контролем, тому переходжу на крик. Саша знову наближається. Кілька кроків – і він навпроти мене, сильно хапає за плечі. 

– Та хто ти така, щоб я тебе слухав? – гиркає. – Для мене ти давно стала порожнім місцем. 

Саша відпускає і швидко повертається до будинку. Я продовжую стояти на місці, а сльози котяться по щоках. Мені так набридло все це. Я більше не можу триматись. 

Треба бути сильною, адже я не звикла здаватися, але хто б знав, як це важко. Вдавати, що все чудово, коли всередині болить практично все. 

Повертаюсь до будинку хвилин через десять. На терасі залишилися лише Аліса і Яр. Дівчина щось розпитує у мого менеджера, і я впевнена, що їх розмова пов’язана з модельним бізнесом. Артема немає. Саші також. 

Я йду в будинок, тихо піднімаюсь сходами на другий поверх і заходжу в кімнату. Спати не хочеться. Треба негайно освіжити голову, інакше до ранку буду мучити себе думками. 

Одягаю купальник, а зверху легку сукню. Змиваю макіяж, а волосся збираю у гульку. Сподіваюсь, що ніхто не помітить того, що я роблю. Хочу залишитися одна. 

Знову спускаюсь вниз і йду до басейну. З тераси доносяться голоси Аліси та Яра, але я на них не зважаю. Наближаюсь до басейну і різко завмираю, коли бачу у воді Сашу… 

Він розсікає руками воду і швидко плаває туди-сюди. Моє серце знову б’ється швидше, і я не знаю, що тепер робити.

Тим часом Саша наближається до краю басейну, опускає на нього руки та підтягується. Я дивлюсь, як вода тече по його шкірі й голосно ковтаю слину. За ці кілька років він змінився. Подорослішав. Змужнів.

Саша помічає мене і невдоволено хмурить брови. Та якщо він думає, що я піду, то дуже сильно помиляється.

– Ти знущаєшся? – цідить, сівши на край басейну. 

– Це не твій басейн! – фиркаю. – Я теж хочу поплавати!

Під його прямим поглядом знімаю з себе сукню і залишаюсь в купальнику. Шкіра пече в тих місцях, де Саша торкається мене поглядом. Я знаю, що йому подобається побачене, але він ніколи в цьому не зізнається. 

Я заходжу у воду, яка виявляється доволі прохолодною. Шкіра одразу вкривається сиротами, а може це від прямого погляду Саші? 

Я також чудово плаваю, саме тому роблю це, але не так швидко, як він. Повільно, відчуваючи, як вода пестить мою шкіру. Плавання однозначно допоможе заспокоїтись, але тут Саша, і мій план може стати провальним.