Глава 5

– Ти серйозно? – дивується друг, коли я розповідаю йому про пропозицію Насті. – Хочеш, щоб я зіграв твого хлопця?

– Не обов’язково заходити так далеко, – бурчу. – Ти мій друг і поїдеш зі мною як друг. Звісно, якщо погодишся. 

– Добре, – відповідає. – Але я роблю це тільки заради тебе. 

– Дякую, – мало не стрибаю від щастя. 

Поруч з Яром мені буде спокійніше. Принаймні я не буду білою вороною серед закоханих пар. І байдуже, що Яр – мій хороший друг. Я б навіть сказала найкращий. Він зі мною з самого початку, і знає все про мене і мої справи за ці роки. 

В п’ятницю зранку вирішую провести трохи часу з мамою. По плану їхати ми маємо після обіду, тому час у мене ще є. Речі зібрані в сумці, а сидіти в чотирьох стінах щось не хочеться. Я одразу починаю думати про Сашу та Алісу. 

Я справді не в захваті від того, що доведеться бачити цих двох цілих три дні, але не можу відмовити Насті. Вона образиться. 

Домовляюсь зустрітися з мамою в торговому центрі й дуже сподіваюсь, що вона не буде лізти у моє життя та засипати питаннями. Я знову слухаю інших і не хочу бути поганою в їхніх очах. 

Ні, я не з усіма така. Просто мама хвора, а Настя – вагітна… Доводиться поступатися. 

– Привіт! – мама обіймає мене, коли зустрічаємось біля входу. Виглядає вона, як завжди, ідеально. Важко сказати, що з нею щось не так. – Що це за вигляд? Ти ж зірка!

Мама оглядає прискіпливо мій образ і невдоволено кривиться, а от мені все подобається. Потерті шорти, біла майка і така ж кепка. На ноги улюблені кеди. 

– Зараз я відпочиваю, – кажу. – Мені не обов’язково бути ідеальною. 

– А якщо тебе хтось впізнає? Це ж твій статус! – мама продовжує гнути своє, а я просто її не слухаю. Навіщо щось доводити, якщо у неї своя правда, а у мене своя?

Я не можу бути моделлю двадцять чотири на сім. Я і так віддала цій роботі велику частину свого життя. Ні, я не жаліюсь і не шкодую. Мені подобалось ходити по подіуму, брати участь у фотосесіях. Але моє серце завжди було тут. Біля Саші. 

Ми з мамою йдемо в магазин одягу, і вона одразу береться шукати для мене якесь вбрання. Все, що вона обирає, не подобається мені. Мама хоче зробити з мене леді, а я люблю носити те, що зручне. 

– Як можна бути моделлю і мати такий поганий смак! – бурчить мама, коли я в черговий раз відмовляюся міряти те, що вона пропонує. 

– Давай краще ти купиш все собі, – кажу. – У мене і так шафа забита речами. 

– Та щось немає вже бажання! – бурчить і вдає, що образилася. Я знаю, що мама таким чином хоче мною маніпулювати. Але нічого в неї не вийде. Я і так через себе переступила, пішовши сьогодні сюди. – Давай краще сходимо в кафе. 

Ми залишаємо магазин і йдемо далі довгим коридором. В кафе практично немає відвідувачів, тому сідаємо біля вікна, і я замовляю собі каву, а мама – салат і чай. 

– Нам треба частіше бачитися, – продовжує мама. – Ти дуже сильно віддалилася від нас, а ми твої батьки. Найближчі тобі люди. 

– Мамо, давай не будемо, – зупиняю її. – Ти сама знаєш, чому так сталося.

– Тому що ти закохалася не в того! – цідить. 

– Тому що ви були проти моїх стосунків! А кохала я якраз таки того, – відповідаю. 

– Тебе неможливо переконати, – злиться мама. – З твоїми модельними заслугами та розумом ти можеш знайти собі чоловіка, який буде рівним тобі. 

– Мамо, досить! – гиркаю. – Я розумію, що ти хвора і хочеш налагодити наші стосунки, але давай домовимось одразу – ти не втручаєшся в моє життя. 

– Я хочу кращого для тебе, – додає. 

– Я знаю. Але твоє “хочу” і моє – зовсім різні, – відповідаю. 

Нам приносять замовлення, і я п’ю свою каву, а мама їсть салат. Робимо це мовчки. Мабуть, мама зрозуміла, що достукатись до мене не вийде, тому відступила. 

Ми прощаємось на парковці, так нічого і не купивши. Мама сідає у свою машину, а я – у свою. Треба поїхати додому, щоб забрати речі й заодно заїхати по Яра. Він вже має мене чекати. 

Коли автомобіль зупиняється біля під’їзду його будинку, я пишу йому повідомлення. Яр виходить на вулицю через хвилину. Він усміхається мені і йде до машини. Відчиняє двері з мого боку і нахиляється, щоб заглянути в салон.

– Готова до відпочинку, мала? – питає, і його блакитні очі зустрічаються з моїми. Яр – красивий блондин, який і сам запросто може стати моделлю. Та чомусь він обрав роботу зі мною, і за це я йому дуже вдячна. 

– Якщо ти будеш поряд, – відповідаю. 

– Буду, – впевнено відповідає. – Куди ж я дінусь?

Настя скидає мені адресу повідомленням. Їхати всього двадцять хвилин, а я воліла б витратити на дорогу значно більше часу. Головне, щоб не бачитися з Сашею і його дівчиною. 

– Ти сильна, Єво, – несподівано говорить Яр. – Тільки згадай, скільки всього пройшла за час роботи моделлю. 

– Я пам’ятаю, – зітхаю. – Але це інше. Це Саша, якого я досі кохаю.  

– Може вже час відпустити? Стільки часу минуло, – невдоволено бурчить Яр. – Цей Саша зміг знайти собі дівчину, то чому ти не можеш жити далі?