Розділ другий

- Пропозицію з’їхатись! Це ж треба було до такого додуматись! – Женя, не дивлячись, схопив чашку і швиргонув нею в стіну. Та очікувано розлетілась на друзки, і Сані довелось нахилитись, щоб випадково не лишитись без очей. – Твою ж…

- Ну він же сказав, що з цим можна почекати? – спробувала втихомирити Антонова Оленка, що знімалась з нами в одній передачі – наша місцева красунечка.

От якби шеф з нею запропонував Жені з’їхатись, той би, напевне, аж пострибав! А я… Кому, врешті решт, треба я! Он, глянеш в дзеркало, і все одразу стає зрозуміло. Волосся якесь навіть сіре, а не русе, зріст середній, ніякими формами похвалитись не можу. Ні мініатюрною, ні пишнотілою, так, щоб це звабливо було, навіть назвати себе не можу. Якесь суцільне знущання! Посередність!

Впевнена, що позаочі Женя мене інакше ніж «миша сіра, звичайна» і не називає. Це в його стилі, познущатись над нещасною колегою та витерти об неї ноги! Ну, гаразд, може я і перебільшую якоюсь мірою, але гарною людиною нашого Антонова точно не назвати. Скотина він сама справжня! І нічого спільного я з ним мати не збираюсь.

- От тепер, - сердито влаштувалась на стільці я, - можеш сам скло підбирати. І діру в стіні, яку ледь не пробив, сам замазуй. У мене, може, взагалі кавалер є!

- Це ж бо який? Той придурок в окулярах, що вчора до тебе прийшов за автографом? – закотив очі Женя. – То він після цього і до всіх інших зазирнув, ти не розвішуй вуха.

- А от і ні! – обурилась я. – У мене, між іншим, колишній сусід – писаний красунчик! Не те що ти!

- А мужик з Троєщини – то межа твоїх мрій? – фиркнув Женя.

- Він вже там не живе!

- Переселився на смітник?

- А от і ні! – обурилась я. – Не на смітник, а в шикарні апартаменти!

Судячи з того, як Женя на мене скосив очі, не повірив. Дарма. Сусід у мене був і правда шикарний. Такий красивий, що аж дух перехоплює, якщо глянути. Розумний. Порядний! Ну, принаймні, вірний, хоча з таким обличчям міг би дозволити собі все, що завгодно…

А ще гроші вміє заробляти, гарно до жінок ставиться, не гуляє, не п’є, не курить… коротше, мужик-то ідеальний. Його портрет зараз в центральній галереї висить, а хтось з наших про нього навіть репортаж знімав. Один у нього недолік: жонатий. І на мене такий навіть не гляне. Я тепер тільки можу, що дивитись на кадри з виставки його дружини і заздрісно зітхати – ото вже пощастило, такого мужика собі вихопити. Вона, правда, також красуня, ще й багата…

Додавати «не те що я» ще раз, чи так зійде? Так що які там майбутні мільярдери, від яких очей не відвести, якщо від мене навіть паршивий Антонов ніс воротить? Корінний столичний житель, щоб його, заразу. З пристойного сімейства. Квартиру от купив, від матінки нарешті з’їхав. І баб туди водить, напевне, кожен вечір нову. Куди там мене?

Та я й не хочу.

- Не думала, що скажу це, але я з тобою згодна: так не можна. Шеф – свиня, - важко зітхнувши, промовила я. – І ні про яке з’їжджання навіть мови бути не може. Це… Це знущання!

- Тим не менш, - прошипів Антонов, - ти не відмовилась!

- А що мені, вилетіти з роботи, чи як?!

- А чому б і ні? Знайшла б місце краще за цю діру. Сама ж жалілась!

- Це ти жалівся! – обвинувачувально вигукнула я. – А мене все влаштовувало! І взагалі, можеш знайти собі кого завгодно для цих зйомок. Я не хочу світитись в великому ящику настільки сильно, щоб терпіти тебе поруч!

Напевне, це прозвучало трохи неправдоподібно, тому що Женя лише усміхнувся і демонстративно закотив очі. Звісно ж, він не збирався вірити в мої слова.

- Дебілізм якийсь, - пробурчав він. – Живеш собі, нікого не чіпаєш, працюєш, як звичайна людина, а тоді раптом дізнаєшся, що ти комусь щось там повинен пропонувати, та й взагалі, у тебе, виявляється, дівчина є…

- Шоу-бізнес жорстокий, дитинко? – закотила очі я. – І взагалі, ти що, вважаєш, що я в великому захваті від перспективи з тобою «зустрічатись»? – я зобразила пальцями лапки. – Ти надто високої думки про себе, Женечко! Хоча, я і так це знала…

- Так? – фиркнув Антонов. – Що ж ти шефові в лице своє «фі» не сказала, а вирішила таки стриматись?

- Тому що, на відміну від деяких, я не хочу втратити нормальну роботу! – обурилась я. – І взагалі, ти також не поспішав сперечатись! Так що або перестань виносити мені мозок, або йди до Вась-Вася і пояснюй, що ти категорично проти будь-яких, навіть несправжніх стосунків зі мною, і вимагаєш, щоб він негайно переглянув своє рішення. І тоді радій, якщо тебе не виженуть геть з каналу!

Здається, вилітати з роботи Женя також не поспішав.

- Тільки жити став, - він плюхнувся на комп’ютерний стілець, і той закрутився довкола своєї осі. – І на тобі! Щастя яке привалило, шеф вирішив віддати свій розпрекрасний об’єкт такому… Безтолковому співробітнику, як я. Краще б я і далі просто займався наповненням контенту!

- Дійсно. Я б також не відмовилась, якби мене поставили до пари, наприклад, з Сашком!

Нікольський відповів лише абсолютно спокійною посмішкою. Ми з ним непогано спілкувались, але до лавсторі, звісно, було далеко. Але чому всі в захваті від моєї взаємодії з ким… Цим… Як би це сказати, щоб цензурно?!