Розділ 10

Ніч повільно огорнула квартиру Клер.
Світло приглушене.
На столі — дві великі чашки какао з зефіром.
На обличчях — смішні маски, які вже почали підсихати і тріскатись.
На екрані йшов якийсь романтичний фільм…
але вони його майже не дивились.
— Він зараз скаже “я кохаю тебе”, — буркнула Клер, жуючи зефір.
— Звісно скаже, — Маріель зітхнула. — І вона його пробачить.
— Ненавиджу такі фільми.
— Я теж.
Пауза.
І через секунду вони обидві засміялись.
Легко. Щиро.
Наче нічого і не сталося.
Клер підтягнула плед ближче.
— Ось так і має бути, — сказала вона, вмощуючись зручніше. — Какао, дурні фільми і ніяких чоловіків.
Маріель ледь усміхнулась.
— Звучить як хороший план.
Пауза.
Клер подивилась на неї трохи серйозніше.
— Слухай…
Маріель повернула голову.
— М?
— Ти можеш жити зі мною, — просто сказала Клер. — Я не проти.
Мені і так сумно одній.
Тиша.
Маріель кліпнула.
— Клер…
— І ще, — вона махнула рукою, ніби це дрібниця. — Можеш влаштуватись до мене на роботу.
У нас якраз є вакансія секретаря в фірму.
Маріель здивовано підняла брови.
— Ти серйозно?
— Абсолютно.
Пауза.
— Ну як?
Маріель подивилась на неї.
Потім на чашку.
Потім знову на Клер.
І вперше за довгий час… в очах з’явилось щось тепле.
Живе.
— Я згодна.
Клер завмерла на секунду…
а потім різко усміхнулась.
— Я знала!
Вона підскочила і обійняла її прямо з пледом.
— Тепер ти нікуди не дінешся!
— Ой, звучить як загроза…
— Це і є загроза.
Маріель тихо засміялась.
— Добре… я здаюсь.
Вони знову впали на диван.
Фільм продовжував грати на фоні.
Какао вже трохи остигло.
Але всередині стало тепліше.
Набагато.
Маріель притулилась до спинки дивана, дивлячись у екран…
але думками вона була не там.
Темні очі.
Спокійний голос.
Саймон.
Вона ледь помітно усміхнулась.