Розділ 6

Ранок вдарив жорстко.
Світло різало очі, а голова гуділа так, ніби там всю ніч святкували без неї.
Телефон розривався.
— Чорт… як мені хижо… — Маріель стиснула подушку, ховаючи обличчя. — І ще той телефон верещить… хто там, чорт забирай…
Вона навпомацки схопила його, ледве розплющивши очі.
Ім’я на екрані.
Ліам.
Вона криво посміхнулась.
— О, Ліам… як добре…
Провела пальцем і одразу, без паузи:
— Іди до чорта, Ліаме.
І скинула.
Телефон знову завібрував.
— Та ти знущаєшся… — вона кинула його поруч і перевернулась на спину.
— О, моя красуня прокинулась… і дуже зла.
Голос пролунав спокійно, майже ліниво.
Маріель повільно відкрила очі.
Саймон.
Стояв неподалік, з чашкою кави, ніби це його звичайний ранок.
Вона піднялась на ліктях і почала його розглядати. Довго. Без сорому.
Татуювання. Розстібнутий комір. Рукава закатані.
І ці очі…
— Який ти до чортків гарний… — пробурмотіла вона.
Пауза.
Вона різко кліпнула.
— Ой.
Саймон підняв брову, ледь усміхнувшись.
— Це був комплімент чи ефект похмілля?
Маріель провела рукою по волоссю, намагаючись зібрати думки.

— Я це сказала в голос?
Він зробив ковток кави, не відводячи від неї погляду.
— так , красуне
Вона звузила очі.
— Хах , чорт 
Телефон знову задзвонив.
Маріель різко глянула в його бік.
— Якщо це знову він — я викину його у вікно.
— Телефон чи Ліама?
— Почну з телефону.
Вона все ж потягнулась, глянула на екран і закотила очі.
— Він не здається…
Саймон спокійно поставив чашку.
— А ти?
Вона на секунду замовкла.
Потім холодніше:
— А я вже здалась. Просто не йому.
Він уважно подивився на неї.
— Добре звучить.
Маріель повільно підвелась з ліжка… і одразу трохи похитнулась.
— Ох…
Саймон миттєво опинився ближче.
— Обережно, красуне.
Вона вперлась рукою йому в груди, щоб втриматись.
Завмерла.
Погляд піднявся вгору — прямо в його очі.
Занадто близько.
— Ти… точно не галюцинація? — тихо сказала вона.
— Якщо так — то дуже якісна.
Вона ледь усміхнулась.
— Мені подобаютсья твої жартики.
Пауза.
Тиша.
І щось нове між ними.
Маріель повільно відступила, все ще дивлячись на нього.
— У тебе є ще кава?
— Для тебе — все що завгодно.
Вона кинула на нього короткий погляд.
— Не поспішай, Саймон.
Він усміхнувся.
— Я терплячий.