Розділ 4

Нічне місто розмазувалось світлом за вікнами машини.
Саймон мовчки вів, одна рука на кермі, інша — розслаблено лежала поруч.
Маріель сиділа збоку, притулившись головою до скла, спостерігаючи, як ліхтарі тягнуться довгими лініями.
Кілька хвилин — тиша.
— І куди тебе везти, Маріель?
Вона не відповіла одразу.
Лише повільно повернула голову в його бік, ніби питання було надто складним.
— Додому, — тихо сказала вона.
— Логічно, — легка усмішка. — Адресу скажеш чи будемо кататись до ранку?
Пауза.
Маріель відвела погляд назад у вікно.
— М , точно в мене тепер немає дому.
Саймон на секунду стиснув кермо трохи сильніше.
— Це як?
Вона тихо усміхнулась. Гірко.
— Був.
Разом з хлопцем… і ще однією жінкою в моєму ліжку.
Тиша в машині стала густішою.
— Класика, — спокійно відповів він.
Маріель повільно повернулась до нього.
— Ти це зараз мене підтримав чи добив?
— Констатував факт, — він знизав плечима. — Люди часто розчаровують. Це стабільно.
Вона фиркнула.
— Ти прям майстер романтики.
— Я стараюсь.
Ще кілька секунд мовчання.
— І що, — він кинув короткий погляд на неї, — ти просто вийшла?
— Просто, — вона кивнула. — Без криків. Без сцен.
— Дивно.
— Чому?
— Бо зазвичай у таких ситуаціях летить посуд… або люди.
Маріель ледь посміхнулась.
— Я подумала про це.
— І?
— Посуд дорогий.
Саймон тихо засміявся.
— Раціонально.
Вона трохи з’їхала нижче в сидінні, заплющила очі.
— А ще… — тихо додала вона, — мені було якось… холодно.
Його погляд на мить затримався на ній.
— Не через погоду.
— Можливо.
Пауза.
— Значить, варіанти такі, — спокійно сказав він. — Я можу висадити тебе десь, де є дах і ліжко… або придумати щось краще.
Маріель відкрила очі.
— “Щось краще” звучить підозріло.
— Я ж казав — маніяк тільки по вихідних.
Вона ледь посміхнулась.
— А сьогодні?
— Сьогодні я просто водій.
Вона повернулась до нього, довше дивлячись.
— І що ти за це хочеш?
Саймон на секунду задумався.
— Чесно?
— Ну спробуй.
— Щоб ти завтра пам’ятала, як мене звати.
Маріель нахилила голову.
— Складна умова.
— Я терплячий.
Вона трохи помовчала… потім тихо:
— Саймон, так?
Він кинув на неї короткий погляд і усміхнувся куточком губ.
— А ти не така вже й п’яна.
— Я просто вибірково функціоную.
— Зручно.
Знову тиша.
Але вже інша.
Тепліша.
Маріель повільно заплющила очі, трохи повернувшись у його бік.
— Добре, Саймон…
— М?
— Давай твоє “щось краще”.
Він легенько кивнув.
— Як скажеш.
Машина плавно звернула з головної дороги, занурюючись у ніч ще глибше.