Покохай мене
Розділ 2
Ліам різко підвівся, відштовхуючи ковдру, ніби це могло щось виправити.
— Маріель, стій… ти не так зрозуміла.
Його голос зірвався на півтону вище, ніж зазвичай.
Занадто швидкий. Занадто живий. Не його.
— Це не те, що ти думаєш, — він зробив крок вперед, натягуючи сорочку, не зводячи з неї погляду. — Я поясню.
Маріель мовчала.
Вона навіть не дивилась на нього довго. Лише короткий, холодний погляд — достатній, щоб зрозуміти все.
Без істерик. Без сліз. Без сцени.
І це було страшніше за будь-який крик.
— Маріель… — тихіше. Уже майже прохання. — Просто вислухай.
Пауза.
Вона злегка нахилила голову, ніби справді розглядає варіант.
Ніби ще є шанс.
А потім — легкий видих.
— Ні.
Одне слово. Спокійне. Остаточне.
Вона розвернулась.
Її кроки були рівні, впевнені. Жодного поспіху. Жодного тремтіння.
Наче це не її світ щойно розсипався.
— Ти ж навіть не… — Ліам не договорив, зробивши ще крок. — Маріель, не роби цього.
Вона зупинилась біля дверей.
На секунду.
І він подумав — зараз вона обернеться.
Скаже щось. Дасть шанс. Закричить, вдарить, заплаче — що завгодно, тільки не це.
Але вона лише кинула через плече, тихо:
— Завтра я заберу свої речі.
І вийшла.
Двері зачинились майже без звуку.
Але для нього це прозвучало гучніше за вибух.
#3610 в Любовні романи
#285 в Різне
Відредаговано: 13.04.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
