Покохай мене!

Кінець

Я вже вчуся пів року і не разу з ним не розмовляла. Краще б я його ніколи не бачила. Кожен день вигляду на коридорі його, дивлюся в розклад, щоб побачити де в нього урок. Ще одна ситуація, яка назавжди розтоптала мою в нього віру) це ярмарка. Не пам'ятаю точно чи Великодня (більше всього) чи Різдвяна. Я з подругами прийшли як покупці, підтримати наш навчальний заклад. Арсен стояв недалеко від нас і кличнув „ей ти” до моєї подруги. Я зрозуміла, що це не мені, але навіть якщо і мені я йому не якась там „ей ти”. Має ж бути якась людська повага? Я не підійшла а продовжила помаленьку відходити назад, тоді він ще раз крикнув до мене, типу „ ти теж” . Тоді я трохи вставила йому за людську повігу і пішла. Ще 1,5 роки я до нього щось відчувала, на День Святого Валентина ліцецною поштою відправила валентинку. Я підписала її на анг.мові, щоб він зрозумів що знає але, я написала в ній про курс. Він не звернув уваги, ну і я тепер теж.
Здається вже все! Я його перелюбила, але якесь болісне відчуття всерівно проскакує частинками душі!

Аня

Подобається

#10314 в Любовні романи
#4037 в Сучасний любовний роман
#2533 в Молодіжна проза
#1020 в Підліткова проза

У тексті є: перше нерозділене кохання, коротка історія, із реального життя автора

Відредаговано: 21.09.2020

Додати до бібліотеки

Поскаржитись