Глава 3

День співбесіди
Я підходжу до школу де проходить курс. Якщо описувати мої емоції, то мені було страшно, водночас із страхом я відчуваю захоплення, передчуття змін та хвилювання. Сьогодні мама мене  підтримує. Ми разом вже стоїмо перед входом і бачимо невимовно приємних на вигляд людей. Їх двоє–чоловіки, на вигляд привітні, середнього зросту, віком напевне за 40 років. Ми підходи о, а вони вітаються:
– Hi, how are you?
Якщо чесно я ніколи не бачила таких приємних людей. Кажуть, що українці привітна нація, але коли я їду в маршутці думаю геть інакше. Якщо порівнювати наших людей, то навіть на вигляд завжди похмурі, злі, заклопотані своїми справами. А тут я помітила повну протилежність. Я привіталася і ми йдемо далі. Моя мама не знає англійської мови, вона просто моя сьогоднішня група підтримки. Ми зайшли в саму школу. Людей багато, мене зразу направили на реєстрацію. Після неї мене забрав дуже високий хлопець. Чесно кажучи, на вигляд йому років 20, але насправді 13! Я шокована. Він мовчазний, підвів мене до дверей і пішов. Тут також людно. Нам розповіли, що зараз по черзі ми будемо заходити в клас та в нас буде розмовний тест на знання рівня английскої мови. Я маю зайняти чергу. Фух, страшно! Ви знаєте як мені важко почати говорити з кимось, але вдих–видих і:
– Я перепрошую, хто крайній на співбесіду?
До мене обернувся хлопець, він на мене так глянув, що мені стало не комфортно і серце почало швидше битися. Він мовби дивився скрізь мене. 

–Я крайній, ти за мною! –сказав незнайомець. На його обличчі взагалі не було емоцій.

Я сіла, але не могла відвести свого погляду від незнайомого хлопця. Чесно сказати, він мені сподобався. Але я не хотіла, щоб незнайомець побачив, що я ним зацікавилася. Я зайшла в клас. Вчителем з яким я зараз буду проходити співбесіду, виявилася жінка років 40, теж дуже привітна та весела. Вона питала мене про сім'ю, друзів, школу, захоплення, особисте ставлення до проблем з екологію та інші. А також я ставила різні питання їй. Вона радісно відповідала і я подумала: „Якби у мене були такі друзі, які незнайомій людині можуть так легко відкритися та розмовляти мов із давнім добрим знайомим”. Вона мені сподобалася як співбесідниця. Я дуже хочу, щоб саме вона була моїм викладачем з понеділка. Після розмови я вийшла в коридор і вже не бачила незнайомця, який тепер тривалий час крутиться у моїх думках. Мені повідомили, що я пройшла і мене чекають на заняттях. Я щаслива! З нетерпінням чекаю початку. Я вже не надіюся побачити хлопця, бо впевнена він старший за мене, а групи розподілені за віком, рівнем англійської, та в різні години. Від думки, що вже не побачу його мені ставало легше, тому що не бачиш людини, а тим більше незнайомої–забудеш швидше. 
Але я помилялася... 

Всіх читачів, прошу бути активними! Для автора, який тільки почав писати свою першу книгу це дуже важливо. Ваші вподобання, коментарі та підписки прибавлять натхнення та впевненості, що я пишу не марно і Вам подобається моя історія. 

З повагою,

Ваша Аня❤️