Глава 2

Напередодні важливих подій чи просто важких робочих днів, перед контрольними та самостійними роботами я хвилююся. Не знаю, в який момент свого життя я почала так зациклюватись на навчанні чи правильності сказаних мною слів в майбутньому? Напевно, корені ростуть з початкової школи. Мене із самого малечку привчили бути слухняною дівчинкою. Знаєте, деколи це мені подобається. Я відчуваю себе правильною (напевно через виховання), але іноді мені не хватає сміливості відкритися перед новими людьми чи навіть найелементарніше підійти познайомитись із хлопцем!
Отже, сьогодні субота. Довгоочікуваний для мене день. Із самого ранку енергія в мені бурлить, виривається назовні. Ранок пройшов швидко. Коли збираєшся на важливу подію, час для дівчини летить швидко, а потім чоловіки питають: «Що можна так довго робити?», відповідь проста, ми просто не відчуваємо плину часу. Наприклад, стою перед дзеркалом фарбуюся, розтушовую тональний крем, це напевно швидко, але як звернеш свою увагу на годинник, то це не так!
Сьогодні я вдягнена в сукню, середньої довжини (до коліна), літнього фасону. Не дуже плотна тканина, сукня біла з намальованими на ній квітами та пташечками. В основному, переважають червоно-зелені кольори. На мені також біленькі босоніжки на низькій ході. Якщо чесно, я надаю перевагу взутті де є хоча б якийсь каблучок,  але моя мама впевнена, що мені не зручно і зовсім скоро будуть боліти ноги. Зачіска у мене звичайна: розпущене волосся. Багато моїх знайомих в захваті від мого волосся. Середня довжина, золотистий колір, пряме. Інколи, моє волосся нагадуєш хамелеона, то рудувате, то зовсім золотисте, аж виблискує на сонці, то геть темне, чимось нагадуєш русий відтінок. Обличчя в мене невелике, овальної форми. Досить виразні очі, зеленого-сірого кольору, розовенькі невеликі губи «бантиком»  та маленький носик. Статури я звичайної, не худа, але й товстою себе назвати теж не можу (можу лише у випадках депресії, коли мені в собі взагалі нічого не подобається). До речі, мене звати Аня! 

Мені 15, я учениця ліцею. Закінчую музичну школу. Я гарно співаю, душа у мене лежить до музики і руки, але здоровий глузд підказує, що музикант, який навчається у класі народних українських інструментів роботу собі не знайде. В дитинстві ходила на танці (хіп хоп), навіть продовжила ходити ще на 2 роки у 12 років, але не склалося. Люблю читати, збираю свою бібліотеку. Зараз у мене є близько 100 книг, але я думаю, що їх мало. Мої рідні не в захваті від періодичних покупок книг. Вони вірять, що книги, як я підросту будуть мені не потрібні і я їх викину або спалю. Я ж кажу:
–Ніколи такого не буде!!!
Я зібралася і готова вирушати на співбесіду.