Розділ 8

Хтось говорить, не можу розібрати слів через пульсуючий головний біль. В будинку смачно пахло, це я відчула вдихнувши аромат свіжо приготовленого м'яса. В пам'яті промайнула зустріч з дивними створіннями. Чорт! Не потрібно було їсти гриби у тієї жінки. А може мені ця зустріч примарилась? Може якісь галюцинації маю?

— Не переживай, во зараз як проснеться так ми їй все й поясним — сказав чоловічий голос.

— Ох, ну бідна дівчинка, не привикла вона до такого, як ж вона буде до нас звикати? — в жіночому голосі можна було почути переживання і навіть страх.

— Звикне, звикне, вона ж внучка Таяни, я впевнений шо вона і характер її має — захихотів чоловік.

О,ні. Це був не сон. Я стараюсь якось вкласти це у себе в думках. Домовички! Справжнісінькі! І вони у моєму будинку! Матінко рідна... Ладо, Ладо ну не можеш ти без пригод на свою п'яту точку.

А запах все більше наповнював кімнату, і я не змогла встояти. Перше вирішили розплющити очі, я дивилась у дерев'яну стелю. Думаю це вітальня, піднявши голову я впевнилася в цьому.

— О, і господиня вже проснулась — почувся тупіт маленьких ніжок — і чогось ти наш боїшся? Ми ж не злі духи — я сіла на диван і дивилась на маленького чоловіка, з сивою бородою, очі в нього були яскраво-блакитні, і в моменті мій живіт зрадницьки забурчав — Мелю! Накривай на стіл, бо господинька то наша голодна! і до сих пір нас боїться, ми добрі духи зла не несем. Охороняєм будинок і його господарів! — тараторив Семко, його голос був дзвінким та веселим, він сів на диван біля мене.

Я дивилась на нього і замітила що я покрилась мурашками. Ну звичайно, а як без цього? Я одна, в лісі, і тут нема нікого хто б міг мене захистити! Молодець Ладо! Класно зїздила, ніц не скажу!

— Ну шо? — посміхнувся він — легше? Вже не такий я страшний для тебе? — він кивнув на кухню — ми взяли пакети і Меля зараз вечерю готує, поїш смачненько а то зовсім худюща. Вона скоренько, а ти не переживай, засумували ми за роботою.

— Якщо ви так скучили за роботою то чому за будинком не доглядали? — на зміну тремтінню прийшло роздратування.

— Господине , без господарів ми не можем працювати. Тільки господар покине будинок, то будинок  засинає і ми в сплячку впадаємо, а якщо не впасти, то дикими  станемо, а це страшно господиня. Не хочемо такої долі собі. Але ти ось прийшла, будиночок відмила і ми разом з будинком прокинулися.

— Вечеря готова, ходіть за стіл!

Я перевела погляд на двері які вели до їдальні і вдихнула аромат. Мені здається чи в мене потекла слинка? Логічне мислення не встигає все нормально проаналізувати як мій живіт розпочав свій концерт.

  Була не була. Вставши з дивану і пішла у їдальню, відчувався запах        жареного м’яса і тушкованих овчів. Я задоволенно прикрила очі.

Стіл був заставлений так, ніби очікувалося пришестя гостей.

Тут були котлети, смажена рибка, ковбаса, у глиняній посудці були тушковані овочі. Рум'яні вареники, думаю що з картоплею. Млинці, мед. Акуратно нарізаний білий хліб, помідорки, огірки, а в невеличкому чайничку був зелений чай. А посуд увесь був глиняний і розписний. І все це таке апетитне, гаряче, пахне так, що я вже слиною захлиналася. 

— Скільки їжі! Коли ви встигли все це приготуати ? Прям очі розбігаються — мене посадили в голові столу, як повноправну господарку.

Їсти деревяною ложкою замість звичайною металевої було незвично, але як на мене так набагато смачніше .

 — Ммм, як смачно. Мелю ти просто чарівниця — я наминала все, що бачила на столі і розхвалювала домовичку. 

— Чому самі не їсте? — запиваючи чергову порцію їжі приголомшливим зеленим чаєм, запитала я. 

— Так, той во, ми ж духи, нам їжі не треба. Так лиш, десь колись, трошки молока і каші.

Закінчувала я свій бенкет млинцями з медом.Мені здається що я зараз лусну неначе надувна кулька. Ніколи не їла стільки, але все таке смачне. Навіть не думайте що я змогла стільки зїсти, це аж ніяк не так, але я змогла попробувати все. Я подивилась на пару домовичків і згадала одну дуже деталь.

— Вибачте мене, Мелю,Семко, я навіть не представилась, я Чорна Владислава Андріївна, можна просто Влада і у мене вникло дуже багато запитань стосовно цієї ситуації.

— Так, і ти нас пробач що ми так появились перед тобою, не думали що ти нічого не знаєш. Це відьмин дім, і ніхто крім самої відьми і чарівних істот не може побачити і зайти в цей будинок.

З мого рота випав вареник, добре що хоть на тарілку, а то зараз знов би прибирала.

 Тепер стосовно новини.

Що ? Яка в дупі відьма? 

Відьмин дім? Що в біса тут коїться? 

—  А попередня господиня, що, була відьмою? — у цю коротку мить очікування, я боялась навіть вдихнути. Дізнатись правду про свою родичку.

— Таяна була дуже сильною відьмою, добра була, хаосу не несла і завжди допомагала якщо просили. Та тільки син у неї народився,а дім, і сила його передаються тільки в жіночі руки. Тому вона відправила його десь подальше, у цей ваш сучасний світ, де про магію забули, а всім керують тії ваші технології — Семко недовольно цокнув, це заставило мене посміхнутись —  якось приходила до Таяни жіночка, її внучка, але не змогла вона побачити будинок тому господарка наша зустріла її на вулиці. Ми тоді ще не спали і всьо бачили та чули. Думали, що вона відьма але ні. А ти ким Таяні приходишся? Бачу я що кров її в тобі біжить.