Розділ 7

Погода за вікном так манила мене своїм теплом і сонячними променями, що я не могла встояти. Не довго думаючи, я обрала знову ж спортивні штани, але цього разу чорні  і худі, такого ж кольору, як і штани. Волосся було акуратно заплетене в хвіст, щоб не розвивалося на вітрі. На ногах у мене були зручні білі кросівки, трохи пом'яті, але улюблені.

Вийшовши з будинку, я згадала про високу, по коліно, траву на території. Я зробила жест "рука-лице", розчаровано похитавши головою. Треба щось з цим робити. Вирішила для себе, що обов'язково куплю косарку і зроблю тут гарненький, доглянутий дворик. Але це буде точно не сьогодні.

Тримаючи маршрут до базарчика, який був тут неподалік, я рушила з місця. Повітря пахло свіжоскошеною травою, троянди розквітали біля хвіртки, а легкий вітерець припорошував в обличчя теплим сонячним світлом.

Галас, шум, запах копченого сиру і м'яса. Я оглянула базарчик в пошуках свіжих овочів. Привітна тітонька вибрала мені найсоковитіші помідорчики і великі огірки, все так смачно виглядає і пахне, вже уявляю який смачний вийде салат. Милий дідусь пригостив мене шматочком копченого сиру, я довго відмовлялась але він все ж таки зумів мене переконати.

— Ммм, це так смачно — я задоволено прикрила очі, це дійсно смачно. 

— Ну звичайно, дівчинко, смачно — він стиха засміявся — давай я ше тобі дам сирних коників, бачу засмакувала ти їх собі .

— Дуже вам дякую — я посміхнулась, тут усі такі люб'язні.

Він дуже довго відмовлявся від грошей, але все ж таки я його вмовила, але він попросив, щоб я заходила до нього коли буду тут, я і сама була непроти.

Походивши і оглянувши базар я вирішила ще купити варення для сімї, думаю їм буде приємно і як плюс вони зможуть пити корисні чаї. Підішовши до прилавку я почала обирати варення.

— Дорогенька, шось помогти? — запитав жіночий голос. Я підняла голову і зустрілась поглядом з жіночкою.

— Так будь ласка — я посміхнулась — мені потрібне варення, хочу сім'ї завести.

— Давай покинь я вибираю тобі варення, покуштуй наші закарпатські гриби, кажу-то як мид— захихотіла жінка і протягнула мені невеличку тарілочку з грибочками.

— Дуже дякую — я зїла один грибочок — ммм як смачно, ви правду казали, вони як мед, мені їх також покладіть , будь ласка.

— Так звичайно — вона почала роздивлятись свої баночки —я ти перше не бачила, ни здишня?

— Ні, я тут до прабабусі приїхала, ну точніше до її будинку.

—Мо я твою бабку знала, як ся звала? — тепер вона дивилась на мене.

— Таяна, її звали Таяна — почувши це ім'я вона здивовано витріщилась на мене

—  І до якого будинку приїхала, там лиш халупка зосталася— тепер її голос був з насмішкою — а твоя бабка ганьбу мала.

— Як на мене так той будинок прекрасний — я не могла збагнути, як вона може називати мій будинок халупою — а стосовно слави про мою прабабусю, так це вже питання до тих хто розповсюджував про неї чутки.

— Ти ниби така сама приверидлива на голову, як і твоя бабка, — вона оглянула мене скептичним поглядом з ніг до голови — до таої бабки всякі ходили і тепер до тебе будуть!

— Не судіть по собі, і може ви вже продасте мені варення ? 

— Не журися, дорогинько, я тя по твоїй бабци суджу! Та й нич тоби продавати не буду, та циле село на тя намовлю!

— Ви так сильно бажаєте щоб я стала відомою? Дуже дякую вам за турботу але в цьому немає потреби, не люблю гучні заголовки — я вдячно кивнула, розвернулася і пішла. Вона ще щось кричала про прокляту кров але я не звертала на неї уваги.

Я підійшла до іншої жіночки і попросила в неї варення. Вона чула нашу розмову з там тою жінкою і дивилась на мене з жалем.

— Не переймайся дарма, вона таке кожному говорить — вона мило посміхнулась і відкинула каштанове волосся назад щоб воно їй не мішало.

— Я не переживаю просто, якось божевільно судити дюдину по її родичам — я провела рукою по волоссі — може ти щось знаєш про мою прабабусю?

— Ну загалом, багато чуток про неї ходить , але скажу тобі так, люди думають , шо відьмою була, дивні люди до неї приходили — вона клала варення в пакет — жила твоя бабка в старій халупі, вона і зараз там стоїть.

— Стара халупа ? Якшо ж вона там стоїть то чому її ніхто не зніс? 

— Хотіли, хотіли знести , але там сила нечиста гуляє , хто ступить на її територію зразу хворіє, а техніка ломається, через це чуток стало ще більше — вона поставила перед мною пакет з варенням — прошу.

— Зрозуміло, дуже дякую — я узяла пакет, заплатила за варення і розгублено пішла далі за продуктами.

***

Під'їхала до садиби, уся завантажена важкими пакетами з базару. Мої думки не покидали слова про хижку, але ось я стою тут, перед моїм будинком, ну яким боком тут може бути стара халупа?  Підійшовши до дверей я обережно відчинила важкі дубові двері та зайшла до передпокою. Перевзувшись у мякі тапочки я тримала курс на кухню.

— Ох і багато вона накупила —  промовив чоловічий голос з гуцульським акцентом.

— Наша ґаздиня, трудиться як бджілка — підтримав жіночий приємний голос з протяжним гуцульським говором.

Я обернулася і очам своїм не повірила - на дивані у вітальні сиділи маленькі чоловічок і жінка у вишиваних сорочках та спідницях з домотканого полотна. Вони помітили мій погляд і приязно всміхнулися.

— Хто... хто ви такі? — ледь видавила з себе, відсахнулась назад і впустила пакети з провізією на підлогу. Банки, овочі та фрукти розсипалися навколо. Добре, що нічого не розбилось.

— А ми домовики цього будинку, пані господарочко —  чемно відрекомендувався чоловічок, знімаючи старенький ґуглик — я Семко, а це моя дружина Меля.

— Раді познайомитися з тобою, красуне —  Меля усміхнулась і вклонилася так низько, що ледь не впала зі спинки дивану.

Я розгублено пересувала погляд то з одного то на іншого. Зір починав підводити, в вухах дзвеніло.