Розділ 5

Половину дорожнього маршруту я вже подолала, проїхавши десятки кілометрів польовими шляхами та невеликими містечками. Проте стільки ж чекає попереду .

Атмосфера в салоні авто була неперевершено затишною та гармонійною. Ритмічна мелодія, що линула з динаміків, створювала ідеальний супровід для цієї пригоди. Її заспокійливі акорди чергувалися з піднесеними пасажами, вторуючи моїм емоціям, що змінювалися відповідно до мінливого ландшафту за вікном. Промені весняного сонця грайливо пробивалися крізь скло, зігріваючи моє обличчя ласкавим теплом і роблячи його усміхненим та засмаглим.

Після двох годин безперервної їзди я вирішила зробити передбачувану зупинку на автозаправці. Це була гарна нагода трохи розпрямити затерплі ноги, перепочити від дороги та поповнити запаси енергії. 

Персонал був привітний, я заправила бак до повного, перекусила смачним бургером і зеленим фруктовим чаєм. Підкрипившись і розімявшись я продовжила свою дорогу. 

На горизонті було видно верхівки гір і чим ближче я підїжала тим сильніше захоплювало мій подих. Я багато разів була тут, але кожного разу таке відчуття ніби вперше. Дитяче хвилювання захопило мене, великі гірські вершини, що розкинулись навкруги надихають на нові відкриття та пригоди. 

Проте не дивлячись на це захоплення, у моє серце підкрався легкий страх, згадуючи дивний сон, збіги, я не можу не переживати стосовно цього.

Я загубилась в роздумах про те, що мене чекає попереду? Чи готова я зіткнутися віч-на-віч з таємницями які мені там відкриються, я відчуваю , що щось мене чекає. Але ніяк не можу зрозуміти що саме. Розумію лише одне, я повинна доїхати до будинку і дізнатись про все самостійно.

Я дивлюсь вперед і лише вперед, до гір, що розкинулись на горизонті, в моїх очах палає вогник пригод та жага до нових вражень. Я готова зустріти всі випробуванння з відкритим серцем та сміливою душею.

***

Я застигла на місці…

Дивилась і не могла повірити своїм очам. Моя родичка загинула двадцять років тому але цей будинок просто прекрасно зберігся. Затишний дерев'яний будиночок, ніби виринає з буйної зелені, ну будиночком його важко було назвати. Триповерхова споруда з грубо оциліндрованих колод, пофарбована в теплі відтінки охри та вохри. На другому поверсі є невеликий балкон, прикрашений різьбленими дерев'яними перилами.

Однак територія перед будинком трохи занедбана. Довкола будинку розрослися густі чагарники та висока трава, вони заважають повною мірою роздивитися красу цього місця. Стежки ледь проглядаються крізь це буйне різнотрав'я. Природа немов намагається повернути собі володіння на цій ділянці.

Я подивилась на екран телефону щоб дізнатись котра зараз година, половина четвертої. Непоганий час для початку прибирання у середині. 

Я почала протоптувати собі стежку до будинку. Чим ближче я підходила тим детальніше я бачила будинок. Сходи розписані квітковим орнаментом, волошки - обплітають колони, маки -  забраженні на перилах на сходах, а колоски біля дверей. Вікна і двері були більш менш цивілізовані. Різьблені перила вели до дверей, десь тут повинен бути ключ. Слідуючи інструкціям матері, ключ повинен бути між перилами і стіною будинку у невеликій шпаринці. Залишилось знайти ту шпаринку. 

Добрячих п'ять хвилин я її шукала, і ось у руці я тримаю невеликий срібний ключ. Я підійшла до дверей, перше торкнулась їх рукою, по шкірі пройшов невеликий ток, я здригнулась, але руку не забрала. Потім мене обдало теплим вітерцем, ніжний дотик до моїх щік, це було ніби запрошення. Не вагаючись я відкрила двері. 

Зайшовши всередину я завмерла на місці і не могла повірити власним очам.

— Що це за чортівня?