51. Декілька років потому.

– Як тут гарно! – вигукнула дівчинка років семи з чудернацькою прикрасою на шиї. Прикраса у вигляді золотого кулону закінчувалася наче каблучкою, але камінці каблучки були спаяні ще з одним камінцем який вільно звисав з золотого ланцюжка. Дівча підійшло до озера, вхопилося за стовбур смереки, яка росла тут і заглянуло прямо в озеро. Вода здавалася чорною. Тож дна не було видно. Від озера віяло прохолодою, хоча надворі й було жарко.

–  Обережно Зореславо! Не впади! – Зойкнула жінка, яка стояла неподалік і гладила свій округлий живіт. – Янеку скажи що небудь. Ми відповідаємо за неї.

– Зореславо не нервуй Миросю. Ти ж знаєш. – Мовив чоловік.

– Не переймайся Янеку. – проспівала дівчинка. – Не впаду. І ти теж Мирославо, не переймайся. Тобі не можна. Бо там живе маленький. – і дівчинка показала пальчиком на живіт жінки.

– Тоді давай закінчувати те, що почалося багато років тому. – Мовила Мирослава і знову погладила живіт. Тоді, декілька років тому, після того як Зореслава отримала силу, Мирося забула події останніх місяців. Янек допоміг все згадати і був таким переконливим в своєму бажанні залишитися з нею, що врешті решт Мирослава прийняла його пропозицію і вийшла заміж. Батьки були дуже раді. Особливо тато. Тато іноді задумливо дивився на них з Янеком і посміхався чомусь. А потім почалася війна. Бажання Лори збурили тканину Всесвіту і це вилилося в війну двох сусідніх народів. Було багато жертв, багато перепон для того, щоб дівчинка, яка висловила бажання позбутися сили могла це зробити. ЇЇ звичний світ міг зруйнуватися. І не тільки її світ. Але все закінчилося. Війна закінчилася і треба зробити тепер те, що повинно закінчитися. Так вирішила дівчинка. Сама. Щоб більше світ не знав такого жаху.

З ближнього лісу вийшла ще одна пара. Жінка була теж вагітною. Чоловік, який йшов поряд ніс кошик. Він помахав рукою Янеку, який дивився у тому напрямку, прикриваючи очі рукою від яскравого сонця. Янек помахав у відповідь.

– Зараз, я все зроблю – І дівча зняло з шиї кулон. Розмахнувшись кинуло далеко від берега. Поки кулон летів Зореслава прочитала слова давнього пророцтва. Кулон торкнувся поверхні води і на мить наче час зупинився, застиг. В цю ж мить наче все, що сталося з того пам’ятного дня, коли дівчинка отримала силу, пронеслося перед очима Мирослави. На мить запанувала темрява над озером, потім все стало як і було. Сонце, пташки співають, тільки смереки вже на березі немає. Там видніється лише купка попелу. В цей же час десь за сотні кілометрів в кишені Денисових штанів розсипалася шишка. Вона йому була не потрібна більше. Денис з Вірою, після того як побували у Лади,більше ніколи не розлучалися. Вони виховують чудового малюка. І Денис більше не дивиться на інших жінок.

В мить, коли кулон торкнувся озера, Еліана, гуляючи з сином зустріла свого судженого, закохалася на все життя, як і він у неї. Вона більше не працює в «шляхетному лицарі». Тільки якийсь невимовний сум розриває груди, коли проходить повз колишній офіс. Власне і самого офісу більше немає. Після того, як Еліана народила, офіс цієї організації переїхав до Німеччини. Разом зник і пан Нагель з життя Еліани.

Лора на той момент відійшла від справ фірми і займалася тільки господарством у будинку. Значні банківські вклади дозволяли жити на ренту від цих вкладів. Інколи її турбували незвичні сни, та шрам на стегні чухався немилосердно. Білий шрам у вигляді шишки, який невідомо звідки взявся.

Марк побачивши Ганнину подругу Юлію, закохався в неї, а потім і одружився з Юлією і переїхав в Україну. Оскар і Сергій після того як поспілкувалися з юристом Романа Андрійовича стали трішки багатшими і вирішили не витрачати свій час, охороняючи когось, а заснували своє охоронне агентство, ставши партнерами.

– Зореславоооо! – крикнув Славко, аж луна розійшлася по берегу лісового озера.

– Таткуууу! – підбігла до нього дівчинка. Славко уважно подивився на дівчинку. Наче нічого й не змінилася дитина після того як позбулася сили тільки якийсь дивний відблиск зник з очей і могло здатися все це сном, але Славко пам’ятав, що це не сон. Вони з Ганною і Зореславою якраз підійшли до Янека і Мирослави.

– Що ж треба збиратися на потяг. Хоча й шкода покидати таку красу.

– Татку, а ми ще сюди приїдемо? – поцікавилася дівчинка

– Обов’язково маленька. – Славко погладив доньку по голові а потім посміхнувся до дружини. Вони чекали дівчинку і були дуже раді, що у Зореслави буде сестричка.

А кулон, опускався все глибше і глибше на дно озера і з кожним метром ставав все прозорішим. Цього ніхто не міг бачити. Від нього колами розходилося біле марево. Це марево підіймалося на поверхню озера. І ось коли вже напівпрозорий кулон торкнувся дна, то на поверхні озера утворилася наче пара. Над кулоном зімкнувся намул з дна. А з пари над озером сформувався силует жінки. Нарешті озеро має свого духа-охоронця.

– Він схожий як дві краплі води на Стрижавку – сказав би той, хто знав дівчину-мольфарку з-за життя.

Але люди того вже не бачили бо поспішали на потяг, тільки дівчинка обернулася і побачила жінку над озером,зіткану з туману і дуже схожу на її примарну подругу по іграм Вендулку. Жінка неначе пливла над озером і дивилася у їхній бік. Дівчинка задумалася і весь час до потяга була задумана. Потім чергові емоції від поїздки витіснили образ примарної жінки.

Максим обіймав дружину ідумав про те, що сни все ж таки бувають віщими. Багато років тому, він бачив все що з ним відбулося нещодавно. А воно он тільки збулося, на схилі літ.

В загубленій хатині десь біля села Кармелюкове дивилася в небо стара жінка. Бачила як ластівки полюють у небі і чекала приїзду гостей. Вона була зовсім старенька і раділа кожному новому дню, який їй дарував світ.