50. Кінець історії

Килина вийшла в сіни. На подвір’ї завалував Вулкан. Жінка вийшла на вулицю і побачила чоловічий силуєт біля паркану. Вдивившись у нього, вона зойкнула і раптом кинулася до нього. Вона бігла спотикаючись. Ця дорога здалася їй вічністю. Жінка нарешті добігла і впала чоловікові на груди, ридаючи і крізь її схлипування було чути:

– Левко! Живий! А я не вірила що таке можливо. Мені Лада казала. А я не вірила. – чоловік обіймав дружину, яку не бачив майже двадцять років і гладив по голові. – Що ж це я? Пішли в хату. – спромоглася нарешті сказати Килина. Вони пройшли подвір’ям повз собаку так і не помітивши його. Собака хотів вхопити чоловіка за литку але передумав і тільки ображено гавкнув. На нього знову ніхто не звернув увагу. Левко пропустив дружину вперед і сам зайшов за нею. Це й побачила Лора.

До Ладиної хати Під’їхала машина в якій сиділо четверо чоловіків. Роман Андрійович заглушив мотор. Сергій і Оскар їхали позаду в іншій машині. Ще під’їжджаючи до хатини Роман відчув неясну тривогу. Щось відбувалося всередині. Він швиденько заглушив мотор і кинувся з машини. За ним поспішили всі інші. Але від порогу Роман крикнув охоронцям, які вийшли з машини і кинулися навздогін за Романом, виконуючи свою роботу, щоб залишилися знадвору. Забігши до хати Роман побачив, як донька його колишнього товариша втрачає свідомість і інстинктивно підхопив її під руки, не даючи їй впасти. Потім перехопивши за поперек, закинув на плече і поклав туди, куди йому вказала Лада, при цьому здивувавши Янека своєю силою. Янек так відверто дивився на цю сцену, що Роман Андрійович озирнувся і підморгнув тому і цим засоромив.

– Ти мене цього кликала? Щоб я був носильником для жінки? – зі сміхом сказав Роман Андрійович.

– Подивися уважніше, що це за жінка. А потім скажеш. – огризнулася Лада.

– Та бачу я що це Маркова донька.

– Мама? Тут? – здивувався Марк, заходячи в хату. Він заходив останнім тому не бачив, що тут відбулося.

– Так це твоя мати. Але зараз вона не при собі. Коли сила зникне, то Лора не згадає подій останніх днів,та й ти все забудеш, треба забрати її звідси. Вона не хоче добровільно передати Дар, тому вся надія на тебе. Ти теж володієш даром і можеш передати його, а через тебе він зникне і у всіх твоїх близьких родичів, тому вони не будуть пам’ятати останніх подій.

– А ви? Ви теж не будете пам’ятати усього цього?

– Так. Але що зникне з моєї пам’яті вирішувати Всесвіту.

– Чому? – здивувався Марк.

– Тому що я добровільно зрікаюся його на користь людства, як і ти. А ось твоя сестра і мати скоріше за все забудуть, що взагалі колись володіли ним. Тому ти повинен вирішити, чи зречешся ти цього Дару добровільно чи ні.

– Я згоден. Що треба робити? – Марк був сповнений рішучості, щоб позбавитися від Дару.

– Ну що ж якщо все готово, то можемо починати і раптом спохватилася:

– Йой, зовсім забула. Романе поклич своїх людей. Хай заберуть цю жінку. Роман Андрійович покликав Оскара та Сергія і наказав щоб ті забрали Лору і посадили в її ж машину, яку треба відігнати на дорогу, щоб було видно Кармелюкове з машини. Роман Андрійович все ж не хотів нікому зла хоча й був народжений від темного мольфара. Оскара і Сергія таке дивацтво роботодавця здивувало, але не дуже.

– Зробите все як слід і можете їхати.

– А ви як же? – запротестував Оскар, думаючи що зараз заробить на горіхи.

–  Я доберуся сам. Але заїдьте до мого адвоката. Там усі належні інструкції. – спокійно мовив Роман Андрійович, по черзі дивлячись на охоронців немов прощаючись, але більше нічого не сказав і відвернувся. Оскар взяв Лору на руки і вони з Сергієм вийшли.

– От тепер можна починати. Марк, Максиме, Миросю йдіть з нами.

– А що робити мені? – запитав Янек розгублено

– А нам, друже залишається тільки чекати. Сказав Славко, виходячи з Ганною з сусідньої кімнати.

Лада, Марк, Максим, Мирослава і Роман випили зілля, яке дала усім Лада. Воно було гіркувато-терпке на смак і пахло дитинством. Усі стали колом біля ліжка на якому лежала дівчинка і взялися за руки. Повітря всередині кола наелектризувалося. Лада почала якусь пісню, Роман підхопив за мить усі вже співали її. Раптом дитина відкрила очі. Вони світилися синім. Потім очі стали такими як і завжди. Лада похитнулася і розімкнула коло і ледве дихаючи присіла на ліжко біля Зореслави. Дитина прийшла до тями і схопилася з ліжка:

– Бабусю, тобі погано?

– Ні маленька, все гаразд.

– Почекай я допоможу, але спочатку йому – і Зореслава показала на Романа, який заточився і теж сів на ліжко. Вона підійшла і приклала долоньку до лоба Романа Андрійовича. Тому стало трішки легше. Потім зробила те ж саме з Ладою. Мирослава і Марк й досі трималися за руки, але прийшовши до тями відскочили одне від одного:

– Хто ви?

– А ви?

Лада сидячи на ліжку розсміялася. Сміх підхопив Роман. За ним засміявся Максим. До низ приєдналася Зореслава. Тільки Мирослава і Марк Не розуміли хто ці люди і як вони самі опинилися тут. Двері кімнати тихенечко прочинилися і просунулася голова здивованого Славка. Роман Андрійович махнув, щоб заходив, а донька підбігла і потягнула за руку його:

– Бачиш татку нічого зі мною не сталося. Все добре.

Махінації Лори з силою збурили простір і викликали реакцію Всесвіту, яку так просто не зупинити. Це зрозуміли всі.

Наступного ранку Романа Андрійовича знайшли мертвим у своєму заміському будинку. Він помер тихо уві сні. Темний Дар забрав свою жертву.

Янек розповів усе Мирославі і Марку, що передувало подіям пов’язаним з їхньою амнезією.

Максим не втратив пам’ять, оскільки віддав Дар добровільно і зрозумів, що це Всесвіт подякував йому.

Лада залишилася доживати віку в своїй хатині. Може там живе і понині: старенька бабуся з молодечими очима, яку всі вважають ворожкою.

В своєму ліжку прокинулася Настя і зрозуміла, що чоловік давно їй не телефонував. А ще вона не знайшла кулон який колись подарував їй татко. Вона задумалася, але телефонний дзвінок відволік. То телефонував чоловік, який повертався від доньки.