49. Боротьба.

Лора не поїхала за машиною Славка, а за селом звернула на бічну дорогу та зупинилася. ЇЇ пасажирка Юля мимоволі заозиралася.

– Що? Що сталося? Чому ми зупинилися – Юля хотіла відчинити дверцята, але мимоволі поглянула Лорі в очі.

Лора пропекла своїм поглядом Юлю і тягуче промовила:

– Ти зараз ся-я-я-де-е-еш і за-а-аспокоїшся-я-я. – при цих словах дівчина виструнчилася на сидінні і повільно відвела погляд від Лори дивлячись прямо перед собою.

– Я спокійна, я спокійна, я спокійна… – повторювала дівчина, дивлячись вдалечінь крізь лобове скло.

– Цить! Набридла! – дівчина замовкла, підкоряючись гіпнотичному наказу. З Лориного чола струменів піт. Чомусь так важко тримати цю маленьку адміністраторку під гіпнотичним контролем. Лора вже й сама не рада була, що взяла з собою цю дівку, але ж зайвий козир в рукаві не завадить. Треба б ще щось мати, але Лора не знала що. Вона шукала ту, яка повинна була стати сосудом для сили, але не знаходила її. Хтось чи щось ховало сосуд. Лора знала що перстень належить сосуду. І треба було якнайшвидше знищити сосуд, тоді до персня повернеться свобода вибору і він знову зможе вибирати власницю. А тут вже Лора не схибить. Помилково Лора думала що то Мирослава, але відчула, що перстень вже обрав когось іншого. А ось кого? Потім вона прочитала в батькових записах, що сосудом може бути тільки янгольська душа. А зазвичай таку душу мають діти до семи років. Тоді Лорі сяйнула здогадка, що справжня володарка персня це дитина. І треба з’ясувати що це за дитина. Коли Лора побачила білий фургон,то вловила дитячу ауру в ньому. Фургон їхав за село у напрямку хати мольфарки. Лора зрозуміла, що це не просто так. Вона побачила цю дивну дівчину на яку ледве діяв гіпноз і яка вочевидь була розгублена тим, що фургон проїхав повз. Лора зупинилася. Дівчина ментально пручалася, довше ніж звичайна людина, але все ж таки сіла в машину. Лорі все ще не вдавалося залізти дівчині в голову, хоч вона її й загіпнотизувала. Жінка гарячково намагалася зрозуміти.

– Що ж робити, що ж робити?

– Де я? Що зі мною? – на сусідньому сидінні прийшла до тями дівчина-адміністратор і ошелешено-перелякано подивилася на Лору посовілими очима, потім в погляді з’явилося осмислене розуміння і впізнавання. Вона згадала все, що було до втрати свідомих дій і зрозуміла що тут коїться щось геть зовсім дивне. Тому наступної миті Юлія рвучко відчинила дверцята і пулею вилетіла з машини. Цей ривок забрав майже усі сили. Дівчина пізнала місцевість. І спотикаючись побрела в село. Над головою пролетів військовий вертоліт, але дівчина не звернула на нього уваги. Лора хотіла наздогнати адміністраторку, але вирішила того не робити, бо дівчина була явно дивна і не піддавалася гіпнозу. Такого в Лориній практиці майже не було. Чомусь Лора злякалася. Чого з нею теж майже не було.

В Ладиному будиночку вже все було готово для передачі сили дівчинці. Але самої дівчинки не було. Але ось надворі загарчав мотор. Це під’їхала машина. Стукнули дверцята і Лада кивнула Мирославі, щоб та зустріла гостей. Слідом за нею побіг Тимко і випередивши Миросю, застрибав по білому снігу. Мирося привела Славка, Ганну і Зореславу. Не втрачаючи ні хвилини, Лада дала випити Зореславі зілля, яке зміцнить її і сховає від злих сил, але по тому як зреагував батько дівчинки стало зрозуміло що одна з носіїв темного Дару вже зрозуміла де шукати дівчинку і скоро буде тут. Це було не дуже добре. Треба було поспішати. Тому Лада зателефонувала Роману і попросила його приїхати з Максимом, Янеком і Марком. Треба було передати обидві сили Зореславі. Це збурить сили в світі і найбільше навколо хатини, але дозволить врятувати світ від руйнування.

Коли Лора під’їхала до Ладиної хатини, то побачила той самий фургон, в якому вона відчула дитину. Зараз фургон був пустий, але й поблизу дитини не було. Неначе зникла. Тоді жінка вирішила зайти у хату, але пам’ятала свій минулий візит. Вона намагалася зрозуміти хто в хаті і чи немає там Максима і Романа. Якщо ж вони там, то буде важко. Вона одна, а їх двоє. Та ще й ця стара з «білим шумом». Вона дратувала Лору. Обережно ступаючи по підметеній доріжці, Лора підійшла до хатини. Тихенько зайшла в сіни, обережно рухаючись як кішка. Ні шороху, ні звуку не долинало зсередини. Прочинивши двері, Лоора вперлася поглядом в стару, що стояла навпроти. Лора її пізнала. Це була безсумнівно вона, та стара, яка була тут перший раз, але першого разу Лора не звернула увагу на те хто ця стара. Тепер зрозумівши, що це перша дружина Максима, жінка не могла оговтатися і звільнитися від думки, що вона вже програла, але вперто вирішила йти до кінця. Дивлячись Ладі в очі Лора промовила:

– Віддай сосуд і будеш жити.

– А якщо ні, то що ти зробиш? – несподівано дзвінко запитала Лада. Вона теж дивилася в очі своїй супротивниці.

– Тоді помреш ти і всі хто тобі дорогий. – крижані блакитні очі Лори потемніли і стали синіми, в Ладиних же очах клубочилися Зелені грозові хмари. Поряд з Ладою на мить з’явився силует жінки в вишневій сукні, сукні в якій могли б ходити в позаминулому столітті. Лора на мить перевела погляд на видиво і втратила концентрацію:

– Хто? – тільки й спитала вона. Цього було достатньо. Потім Лора почула знадвору чоловічий голос, який видався знайомим і відчула що втрачає свідомість. Останнє що вона відчула, то дбайливі чоловічі руки, які підхопили її. Темрява. Прийшла Лора до тями в своїй машині на узбіччі лісу від дзвінка мобільного телефону.

– Я слухаю. – сказала у слухавку.

– Мамо це я. – майже дитячий голос почувся на тому боці. Той хто телефонував був вочевидь молоденькою дівчиною.

– Хто я? – Запитала Лора.

– Еліана.

– Яка Еліана? – все ще не розуміла Лора.

– Донька твоя. Мамо в мене буде дитина. – В слухавці почулося схлипування.

– Яка дитина?

– Звичайна дитина. Я була у лікаря. Але я не знаю від кого. – у слухавці почулося якесь шкряботіння і телефон востаннє видавши жалібний звук, розрядився.