46. Чоловіки.

Максим, Марк, Янек і Роман сиділи в заміському будиночку Романа Андрійовича і розмовляли. Вірніше розмовляли Максим і Роман, а Марк спостерігав за грайливими барбусами, які мешкали в акваріумі в кутку просторої кімнати. Смугасті жовто-чорні рибки були меткими і проворними. А ось Янек, який полюбляв читати, був приголомшений бібліотекою Романа Андрійовича. Тому щоб не заважати Роману Андрійовичу і Максиму Івановичу розмовляти Янек вийшов до бібліотеки. Сів на коричневий шкіряний диван і заглибився у світ шекспірівських Ромео і Джульєти. Причому в оригіналі. Його поважна матуся була шанованою вчителькою англійської мови і Янек вважав її другою рідною після української. Марку набридло спостерігати за рибками і він приєднався до Янека, вибравши собі книгу Володимира Рутківського «Сині води», в основному через гарну обкладинку і анотацію і не звернувши жодної уваги на те, що книга призначена для шкільного віку.

Будинок Романа Андрійовича був точною копією Ладиного будинку, але з тією істотною різницею, що тут була велика скляна веранда. Скло було темним знадвору і прозорим всередині. Веранда виглядала крихкою, але якби хто знав, що ця споруда була з куленепробивного скла, то переглянув би своє відношення до неї. Роман полюбляв сидіти тут за невеличким столом і пити каву, дивлячись на ліс. Проте після недавнього інфаркту, лікарі заборонили пити улюблений напій, тому Роман зараз пив чай з духмяних трав, який в останній візит до жінки своєї мрії, випросив. Він знав, що Лада не зможе відмовити. Максим пив каву і усвідомлював, що якась неясна тривога оселилася в душі. Він підвівся взяв мобільник, бажаючи зателефонувати Насті, бо не чув її вже два дні. Максим подумав що це дивно, що ні він дружині не телефонував, ні вона йому. Глянувши на екран мобільника, Максим почав шукати в адресній книзі номер дружини, але раптом відволікся на велику полярну сову, яка взагалі не мала тут бути, проте як не дивно була тут і дивилася, здавалося прямо на нього, пропікаючи його поглядом. ЇЇ очі дивилися так, наче дружина дивилася на нього: з розумінням, коли він вчинить якусь шкоду і визнає свою провину. Знову згадавши про Настю, Максим, повернувся поглядом до мобільника і згадав, що робив перед тим, як побачив дивовижного птаха. Знадвору почувся невдоволений клекіт і птах подав свій голос, налякавши Максима. Той впустив мобільник на підлогу і поки його підіймав, то сова злетіла з дерева і подалася у своїх справах. Максим знову подивився крізь скло у бік лісу, але птаха на смерічці вже не було. Він розгублено поклав мобільник на стіл, позаяк вже забув, що хотів робити, то почухав потилицю і подивився на Романа. Роман загадково посміхався. Звісно він відчув коливання сили і зрозумів завдяки своєму Дару і багаторічному спілкуванню з Ладою, що Максимова забудькуватість до старості не мала ніякого відношення, як і те, що ніхто не хотів нашкодити їм, а навпаки захистити. Це відчувалося в повітрі. Але Максим цього не знав, він відчував тільки якийсь неясний смуток в душі. Максим знову сів за стіл і почав пити вже прохололу каву, але потім щось згадав, знову взяв мобільник, але відклав як такий, що не знадобиться. Потім подивився на Романа, що блаженно посміхався і мовив:

– О! Ця твоя посмішка. Я її пам’ятаю ще з тих пір коли ми були студентами. Ти щось знаєш і мені не кажеш? Хочеш щоб я здогадався про що ти думаєш?

– Ні, Максе, я хочу нагадати тобі про перстень. Вочевидь ми його вже бачили.

– Який перстень? – очі Максима загорілися цікавістю. Але потім він похнюпився бо згадав про перстень на пальці у доньки. – А так, той. Ні не бачили. – заперечив.

– Згадай як ми жили втрьох в кімнаті. Як Марк одного вечора розповідав нам про те що має фамільний перстень своєї матері. Він нам його навіть показував і казав що познайомився з чарівною дівчиною, яку загубив.

– А так справді, він навіть доньку на її честь назвав. Лада чи Лара. О, згадав, Лора. – і Максим Іванович дійсно згадав, але потім прийшло розуміння ще чогось і він здивовано вигукнув:

– Лада?!

– Так друже.

– Ну й справи…

– Але я не для того зібрав вас усіх разом, щоб розповісти історію сорокарічної давнини, а для того щоб спитати чи згодні ви позбутися сили?

– В сенсі? Якої сили? – не зрозумів Максим. – Грошей, статків чи ще чогось? – кип’ятився Максим Іванович, чим викликав щирий сміх Романа. На звук сміху прийшли і Марк з Янеком.

– Ну що хлопці, готові послухати казку? – звернувся до них Роман Андрійович. Янек і Марк кивнули. І коли Роман все розповів, то Марк і вухом не повів, а Янек і Максим сиділи обоє з розкритими ротами і після завершення історії. Першим прийшов до тями Янек, можливу в силу віку, а можливо через те, що мав меткий розум.

– Дійсно казка якась.

– Нічого подібного – мовив Марк, – але за цим я сюди і приїхав. Я хочу позбутися цього проклятого Дару і бажаю залишитися живим. Якщо це можливо, то це чудово. Більше мама не буде хотіти стати «володаркою» і не пророкуватиме таку долю Еліані. І нарешті ми будемо жити нормальним життям. – Марк заглибився у роздуми, а Янек здивовано подивився на нього і раптом щось пригадавши, швидко глянув на Максима, бажаючи щось сказати, але промовчав.

Вийшовши з будинку Лади, Настя швидко сіла в орендовану машину і поїхала геть. Приїхавши до готелю, вона зайшла у свій номер і не роздягаючись лягла на диван заглибившись у сон. Уві сні жінка побачила Максима, Романа, Марка і якогось чоловіка, явно молодшого за її власного чоловіка. Причому Марк чомусь був дуже молодим і носив зачіску за останньою французькою модою. Тут у носі в Насті засвербіло і вона сіла на дивані, чхнувши.

– Насниться ж таке. – мовила і розсміялася. Вона згадала великий будинок зі скляною верандою. Згадала як летіла над лісом. Відсміявшись, роздягнулася і прийняла душ. ЇЇ стихія була земля, але й з води Настя теж черпала силу як і Лора, щоправда менше. Жінці треба було подумати над усією ситуацією з каблучкою, дівчинкою, жадібною до влади і сили Лорою і усім іншим. Будучи в хатині у Лади, Настя ще остаточно не вирішила нічого, але зараз згадавши про Лору вона зрозуміла, що єдиний вихід, щоб зупинити те, що насувається на світ, то це зупинити Лору, і віддати силу, ув’язнивши її в дівчинці Зореславі. Хоч як не шкода було повертати частину всесилля тій, хто за правом народження була спадкоємицею Стрижавки. Дівчинку підготували кільканадцять поколінь до володіння цією силою. Це було у Зореслави в генах, а ось вона – Настя, хоч і була носійкою частини сили батька, то була зовсім не готова до неї. Тому жінка вирішила, що так буде краще для всіх.