44. Знову про Лору.

Лорі снився сон. Жахіття. Просто нічне жахіття. Наче юнка Лора гуляє з Марком містом. Вона пізнає Марка і водночас не пізнає. Він серйозніший за її сина і водночас це Марк. Вони зустрілися випадково. Лора просто зіштовхнулась з ним і впала на одне коліно, дивлячись як морозиво, яке вона до того смакувала, здійснило кульбіт і перетворилося на яскраву пляму у хлопця на сорочці. Все це було в її сні, але наче було не з нею. Ось син зник, замість нього постав татко. Він лаявся на Лору але так наче був за прозорою, звуконепроникною стіною. Потім і тато зник. Лора залишилася сама і раптом жінку почало невпинно тягти вгору, але вона була заважкою і тому в маківці утворився отвір з якого почала виливатися пітьма і струменіти з голови на землю, а потім кудись полізла за обрій. Лора хотіла її спинити, але на заваді стала велика каблучка з двома рубінами. Рубіни горіли загрозою. Дивно, але каблучка була схожа на фамільний перстень їхньої сім’ї. Стегно запекло вогнем. Лора підняла сукню і поглянула туди. Шкіра була гладка, без будь яких ознак шрамів. Жінка настільки задивилася вниз, що не помітила як хтось підійшов і останнім рвучким рухом вирвав залишок пітьми з голови. Вона закричала від болю і … прокинулася.

– Який дивний сон. – мовила Лора, а сама задумалася. Вона знала як ніхто інший, що такі сни не віщують нічого хорошого. Жінка вирішила, що подумає про все пізніше, а зараз треба, якось все ж таки повернути батьків записник. Лора подивилася на годинник. Було пів на дванадцяту дня.

– Дивно… – прошепотіла Лора. Позаминулого вечора вона загіпнотизувала Дениса з сусіднього номеру, щоб він приніс записник і прийшов до неї в будь який час дня і ночі. Його тут немає, отже він не повернувся. Або спить у своєму номері і відновлює сили. Хоча й малоймовірно. Щоб впевнитися Лора зателефонувала на рецепцію, накрутивши диск стародавнього телефону і запитала чи повернувся сусід. Для внутрішнього зв’язку в номерах стояли стаціонарні телефони. На що отримала відповідь, що інформацію про клієнтів цього невеличкого готелю не розголошують. Тоді Лора як справжня акторка, трагічним голосом повідомила, що позавчора випадково загубила там сережку з діамантом, бо втішала пана Дениса після втечі дружини. На що отримала багатозначне «кхм» і поспішила запевнити, що нічого не було бо вона пристойна дама (при цьому Лора подумки посміхнулася). Все таки Лора вмовила адміністратора взяти запасний електронний ключ від сусіднього номера, щоб дати змогу жінці знайти свою сережку. Після цього Лора поклала слухавку на важіль і подумки скривилася. Важко застосовувати свої вміння на відстані, коли немає зорового контакту, потім провела руками поверх короткої сукні по стегнам і дивлячись у велике люстро, раптом згадала кадри свого сну. Рвучко підняла поділ сукні, подумки молячись усім богам, щоб сон справдився. Але жінку чекало розчарування: шрам у вигляді шишки все ще був на місці. У двері номеру постукали. Одним рухом опустивши тканину сукні і розправивши її тим самим, Лора розімкнула замочок сережки і та м’яко лягла в долоню, потім підійшла до дверей і відчинила їх. На порозі стояла молода дівчина з ясними і наївними очима. На мить дівчина сахнулася вбік, але швидко прийшла до тями. Тепер вона бачила перед собою випещену не дуже молоду жінку, хоча спочатку здалося, що перед нею велетенська гадюка.

– Пані бажала знайти сережку. Я проведу і побуду скільки треба.

– Авжеж дорогенька. Щось Лору дратувало у цій дівчині. Що саме? Пояснити б вона й сама б не могла. А дівчина була рідною сестрою перехожого, який колись теж побачив в Лорі змію. У дівчини на бейджику було написано, що її звуть Юлія. Вона відчинила двері в сусідній номер і стояла над Лорою поки та начебто щось шукала. Лора зайшла за ліжко, стала навколішки і розтисла кулак. На долоні була сережка, яку Лора зняла перед приходом адміністраторки.

– Ось ти де, моя маленька! – вигукнула Лора, щоб у адміністраторки Юлії не залишилося жодного сумніву в тому, що жінка не шахраює і щоб сюди не навідалася місцева поліція. Все одно те, що хотіла знати Лора, вона вже знала: Денис не повернувся в номер і його жінка також десь зникла, як корова язиком злизала. Повернувшись у свій номер Лора роздяглася і стала під тугі струмені води, думаючи, як їй важко дався цей концерт перед адміністраторкою.

– Старішаю – видихнула на струмінь і той поніс слова Лори у стік і далі у каналізацію. Лора посміхнулася, бо відразу відчула себе краще, бадьоріше. Взагалі Лорина стихія вода була і її життєдайним еліксиром. Мешкаючи у штаті де дуже багато водоспадів, Лора мала практично невичерпне джерело енергії. Та все ж таки ставала під душ по два рази на день. Вранці заряджаючись енергією, а ввечері змиваючи весь енергетичний бруд, який налипав за день. Тож не дивлячись на свою темну енергетику, карма обходила Лору. Єдине що непокоїло Лору зараз то це «родима пляма», яка набувала все інтенсивнішого кольору з кожним днем і дівчина – адміністратор, яка коли дивилася на Лору вперше то здригнулася, наче побачила гадину. Хоч дівчина була і вишколена, але це не сховалося від пильного ока Лори. Потім дівчина поводилася так як нічого й не було. Але Лора запам’ятала це. Ще Лора ніяк не могла зрозуміти чому вона не може влізти до дівчини у голову. Вочевидь та володіє якимось магічним оберегом. Жінка і не здогадувалася, що Юлія вже сама по собі оберег.

Юлія здала зміну і пішла додому, оскільки жила поряд. В неї дуже розболілася голова від задухи. І хоча надворі вже був майже кінець зими і подекуди лежав сніг то мало б бути не жарко, а холодно. Юлія ввімкнула ноутбук. В кутку заблимав конвертик. Дівчина відкрила пошту. Це був лист від подруги дитинства. Та писала що приїде з чоловіком і донькою на закупи і просила скласти їй компанію. У Юлії покращився настрій і задуха й головний біль десь випарувалися. А також випарувалася пам’ять про дивну постоялицю готелю, яка здалася дівчині небезпечною велетенською змією. Про неї Юлія згадає згодом.