38. Родима пляма.

– Романе, ноги в руки і до мене і не забудь прихопити з собою Максима і Янека. – сказала Лада в слухавку. Вона натиснула кнопку швидкого набору не глядячи в екран смартфону, ледве зачинивши двері лабораторії і видобувши його з кишені.

– Та що сталося? Поясни? От навіжена. – але в слухавці було чутно вже короткі гудки. – Скажена жінка. – і обличчя Романа Андрійовича осяяла посмішка.

– Хто? – сказав Максим, заходячи на кухню.

– Та Лада. Хто ж іще це міг бути? – мовив Роман, все ще посміхаючись.

– Обкрутила нас обох, обплутала своїми чарами. Ідеальна жінка. – розреготався Максим, побачивши як на битому життям обличчі Романа блукає відгомін юності. Тоді той посуворішав.

– Сергію, Оскаре, – покликав, спускаючись на перший поверх великого будинку, який був у Романа замість дачі. Влітку він полюбляв тут жити, взимку ж жив у квартирах по черзі. Їх у нього було декілька в різних містах України. Але цю зиму він жив на дачі. Хотілося бути поближче до природи. «Старішаю…» – подумав Роман і не закінчив думку.

– Що сталося Романе Андрійовичу? – мовив Оскар, виходячи з кімнати на першому поверсі, яка слугувала йому за спостережний пункт.

– Нічого Оскаре, все добре. Скажи Сергію, хай збирається, поїде з нами. А ти відпочинь.

– Романе Андрійовичу, але ж інструкція забороняє їздити з одним охоронцем. – спробував заперечити Оскар.

– Я твоя інструкція. Я твоя мама і твій тато, Оскаре. Врешті – решт, я твій роботодавець. – Роман якомога спокійніше намагався говорити з хлопцем і вирішив, що не залишить Оскара без премії. «Старішаю» – знову подумав, а вголос мовив:

– Еех, гуляти так гуляти. Оскаре, будь ласкавий, зроби те, що я тебе прошу і залишайся в будинку. Поспи і відпочинь. – на ці слова охоронець мовчки кивнув і пішов передавати слова боса іншому охоронцю.

Максим стояв на сходах і все чув, а потім коли Оскар відійшов, мовив:

– Треба, то треба. Їдьмо?

– Зараз заїдемо по Янека і поїдемо.

– Такий гак робити? – здивувався Максим.

– Лада просить. Я тут нічого не вирішую. – розвів руками Роман. Максим кивнув, що зрозумів.

– Треба, то треба. – повторив знову.

Лора чекала, що Денис принесе їй батьків записник на таці, або хоча б, принаймні, просто принесе. Вона чекала. Просто чекала. І ні трохи не хвилювалася. Все пройшло так як і мало пройти. Вона «зачарувала» цього дурника і він виконає її вказівки, навіть якщо це коштуватиме йому жалюгідного життя або здоров’я. Вона повинна отримати записник і перстень, чого б це їй не коштувало. Там ще щось було на останній сторінці написано батьковою рукою про якесь пророцтво і зовсім нерозбірливо про якийсь сосуд. Але то не важливо. Головне перстень. І треба взнати як він діє. Лора готовилася стати володаркою світу через сина Еліани. При думці про доньку і онука, Лора замріяно посміхнулася. Якийсь перехожий посміхнувся у відповідь, думаючи що ефектна білявка посміхається саме йому. Лора не стала його розчаровувати. Але раптом відчула, як земля пливе у неї з під ніг. Вона впала на одне коліно. Боляче вдарившись об асфальт. Крізь джинси просочувалися краплини крові, але це було не смертельно. Стегно чомусь пекло вогнем, якраз під кишенею пальто.

– Дивно – пробурмотіла Лора, – стегном я не вдарялася.

Перехожий, який їй посміхався, кинувся було до жінки, але раптом на її місці він побачив велетенську гадюку, яка приготувалася до стрибка. Потім знову побачив білявку, але наче полуда спала у перехожого з очей і ця жінка викликала почуття огиди і роздратування. І чоловік поспішив зникнути в найближчому провулку. Це був дуже далекий нащадок Стрижавки. Вночі він побачить сон, про те що ж сталося з його родоначальницею, але на ранок усе забуде, тільки буде відчувати щось незбагнене. Згодом і відчуття перестане турбувати чоловіка.

Лорине стегно пекло все більше і більше, потім перестало, а через кілька хвилин почало горіти знову. Лора ледве дошкандибала до готелю. З допомогою покоївки піднялася до себе в номер. На пропозицію викликати швидку допомогу, відповіла відмовою. Зачинилася в номері. Дістала з дорожньої валізи аптечку. Наковталася знеболюючого і присіла на ліжко. Відкинулася на спину, щоб відпочити. Але треба було роздягтися. Лора стягнула джинси і почала оглядати уважно свої ноги. Причому тільки мигцем обстежила коліно з якого сочилася подекуди сукровиця. Рана вже затягнулася. Але тканина джинсів, яка торкалася рани присохла до коліна і при необережному стягуванні штанів, зірвала крихку шкоринку крові. В цьому місці не кров почала текти, а сукровиця. Було таке враження що пройшло вже декілька днів. Це було однією з особливостей Лори. В неї була дуже висока здатність до регенерації. Дрібні порізи і садна загоювалися протягом декількох годин, тому жінка і не звернула уваги на цю ранку, а обстежила своє стегно і ледве не зомліла. Там розповзлася червона пляма, як від опіку. Навіть пухир був присутній. Опік мав трикутну форму, яйцеподібно - видовжену. Лора доторкнулася пальцями до пухирця і щось дивне відчула під рукою. В пухирці була рідина, але в рідині наче щось було. Якісь гранули чи що? І вони були, наче прикріплені до дна опіку. Щоб краще бачити, Лора ввімкнула і піддвинула до себе, настільну лампу. Потім видобула з валізи дорожній набір з вишиванням, який завжди возила з собою. Вона хоч і була суперсучасною жінкою, але вишивати любила. Любов до цього заняття їй прищепила мати, яка на жаль, рано померла. Отож Лора взяла з набору тільки голку і почала потихеньку проколювати пухирець. Коли у місці проколу показалася прозора рідина, то Лора відсмикнула голку і притримуючи пальцями пухирець, який дещо схуд, почала проколювати його з протилежного боку від першого проколу. Потім відклала голку і почала, обережно натискаючи на пухирець, видавлювати рідину. Коли від пухирця залишилася сама шкоринка то під нею чітко проступили обриси гранул, які дійсно знаходилися на дні опіку. Вони були схожі на кедрові горішки і розташовувалися, як клітини на шаховій дошці.