36. Шишечка.

Лада з Мирославою обговорювали дивність Зореслави, коли грюкнули сінешні двері і на порозі з’явився Марк. В руках юнак тримав якийсь записник.

– Ну ось і розгадки підоспіли. – мовила Лада до Миросі, гостро глянувши на гостя. Але потім ворожка посміхнулася Марку:

– Заходь юначе, заходь. Розповідай, що привело тебе до нас знову?

– Та я, я. Ось… – мовив Марк, протягуючи Ладі записник, але ворожка не взяла його, а запросила гостя до хати.

– Проходь, нічого стовбичити у дверях – сказала і глянула на гостя, немов вогнем обсипала. Марк знітився, як шкідлива дитина, але все таки пройшов у хату, притуливши до грудей записник і тримаючи його обома руками. Було видно, що ця річ йому по справжньому дорога. Зайшовши, юнак зітхнув, наче не бажаючи розлучатися з милою серцю річчю і знову протягнув записник Ладі, але старенька кивнула на стіл, поклади, мовляв туди, а потім пояснила:

– Ти, хлопче, так знехотя розлучаєшся з цією річчю, наче зовсім не бажаєш цього, тому я не ризикну її взяти з твоїх рук, буде краще якщо ти залишиш на столі, а я візьму. Так дійсно буде краще. Повір. – запевнила юнака бабуся. При цих словах Марк тільки здвигнув плечима і поклав записник на стіл. І враз повітря наче наелектризувалося. Мирослава вирячила очі, все ще не вірячи що бачить таке. Там, де юнак поклав дорогу для нього річ, сидів ворон. Мирослава мотнула головою і видиво зникло. На столі знову лежав записник. Лада постерегла, що з Миросею щось коїться, але вона не бачила того, що побачила Мирослава. Мертві птахи не входили до кола спілкування ворожки, якщо можна так сказати. Лада хоч і не бачила ворона, але вона побачила інше. Чомусь її погляд прикувала рука Миросі, а точніше палець на якому була каблучка. З під бинта текла кров, і стікаючи по пальці, скапувала на підлогу. При цьому бинт залишався сухий, але кров текла все інтенсивніше. І ось уже ціла калюжа натекла біля того місця де стояла Мирослава. Лада кліпнула і видиво зникло, але змусило задуматися стареньку жінку, що це може означати. Такого в неї ніколи не було. Тобто видива були, але не так чітко і Лада завжди знала, коли вони наближаються, а щоб ось так зненацька виникло і зникло, то це перший раз. Побачене стривожило і Лада пропустила ту мить, коли Мирослава мотнула головою. Ворожка настільки заглибилася в себе, що не зрозуміла, що ж стурбувало Мирославу, але відчула щось має бути, щось ось-ось станеться і з’явиться щось або хтось незнайомий і ворожий.

– Хто? Хто? – спитала Лада ні до кого конкретно не звертаючись, але водночас звертаючись до себе і до присутніх тут Марка і Мирослави. Вона відчувала щось, але це було настільки дивно, що не вірилося зовсім, що таке може бути.

Мирослава подивилася на ворожку здивовано і раптом почула як поволі відчиняються вхідні двері, а біля них стоїть якась істота, схожа на людину, тільки оповита волохатим мороком. Жінка бачила все це, неначе знаходячись на вулиці, шугаючи під хмарами. З висоти пташиного польоту дивилася Мирослава і в той же час чітко усвідомлювала, що знаходиться в хатині Лади. А навпроти стоїть цей смішний юнак, який тільки що поклав на стіл записник, що на хвилину став птахом. «Так, все я мабуть знаходжуся у лікарні і все це мені тільки сниться. Ну що ж тоді не варто боятися» – подумала Мирослава, а вголос промовила:

– Піду зустріну. –А потім подумавши додала. – Хто б там не був.

– Добре, йди дитино. – Погодилася Лада і показала Маркові, щоб присів на лаву.

Денис їхав у таксі і дивився у вікно. Якби хто заглянув в його очі, то побачив би в них…. Ні, нічого б не побачив ніхто в них. Вони були пусті. У цей момент в мозку Дениса билася одна думка, лиш про те, що треба забрати записник. Коли таксі зупинилося і Денис розрахувався, то він наче прийшов до тями і почав озиратися, думаючи як він тут опинився. Таксі поїхало, а чоловік так і стояв нічого не розуміючи, але ось він побачив юнака, який виходив з будинку, поряд з яким знаходився Денис. Чомусь риси обличчя його були дуже знайомими. Десь він їх бачив, але Денис був певен, як свого часу і Максим і Роман, що ніколи не зустрічався з цим юнаком. Погляд притягував жовтий записник, який був у юнака в руках. Знову щось клацнуло в мізках у Дениса і в голові зазвучав голос:

– Записник. Жовтий записник. Забери. – Голос був жіночий і владний. І знову у Дениса посилилося відчуття, що він вже чув цей голос і з подивом відзначив, що ноги не слухаються його, а самі йдуть за цим юнаком, який швидким кроком рухається до лісової дороги. Своїх подальших дій Денис вже не пам’ятав. Отямився він вже біля порогу якоїсь хатини від несильного поштовху в спину. Наче щось несильно вдарило його і відскочило. Почувся тупіт маленьких ніжок. Чоловік хотів озирнутися. Але на порозі постала його зникла дружина Мирослава. Вона була прекрасна. Наче й не вона. Денис зачудувався і раптом відчув, що по його щокам стікають ручаї сліз і коліна підгинаються. Опустившись на коліна він відчув, як ззаду хтось обійняв його маленькими ручками за шию і на вухо прошепотів дитячий голос:

– Не бійся, тітка Мирося і бабуня Лада тебе врятують. Тільки нічого не бійся. – потім Денис відчув як в кишеню його пальто щось поклали.

– Відійди від нього Зореславо! Миросю забери дитину в хату! – почувся старечий голос.

– Бабусю, цьому дядьку можна вірити. Вже можна. Поки в нього шишечка з «невмирущої смереки», та зла тітка над ним не має влади. – мовила дівчинка.

– Звідки ти козеня знаєш про «невмирущу смереку»? – запитала Лада, нахиляючись до дівчинки, яка невідомо як опинилася в лісі.

– Вендулка розповіла. – весело посміхнувшись сказала малеча. – До речі, це вона мене й привела сюди. Вендулка сказала, що треба шишечку взяти, яку ви їй подарували. А ще сказала, що ця шишечка з «невмирущої смереки» і сьогодні стане мені в нагоді.

Увесь цей час Денис стояв на колінах і зачудовано слухав, а ще дослухався до своїх відчуттів. У нього наче відкрилося друге дихання і світосприйняття. Хотілося співати і обіймати весь світ, але насмішкуватий окрик старої спустив чоловіка з небес на землю: