30. Плани змінюються.

Лора ходила по номеру готелю. В усій позі відчувалася напруженість. Харон сидів на шафі і спостерігав за господинею, яка була роздратована. Птах не зміг принести каблучку і каблучка вже обрала собі господаря на найближчі сто років, або проміжного носія. Це було недобре. Лора відчула це відразу, бо якимось чином вона була пов’язана з каблучкою. Але була й гарна новина: та чи той, хто носив каблучку, не знали про те, що обряд фіксації можна провести ще раз і тоді перстень не зникне з цього світу, а залишиться в ньому назавжди. А якщо каблучка залишиться тут, то її завжди можна знайти і взяти собі. Лора вивчила майже напам’ять усе про дивну прикрасу і вже мріяла як вона піднесе цю каблучку, як весільний подарунок Еліані, яка телефонувала і сказала що вагітна. Але хто батько дитини, Еліана так і не сказала. Неважко було здогадатися від кого. Звісно від свого шефа – пана Нагеля. Пан Нагель – найповажніша персона в організації. Він нащадок Чорних Мольфарів з України. Його рід дуже давній. Єдине, про що не знала Лора, то це чи є у пана Нагеля дружина діти. Його особисте життя було оповите таємницею. Скоріше за все їх немає у нього. А от дитина Еліани може стати найвеличнішим володарем світу. Чомусь Лора була впевнена, що це буде хлопчик, дуже схожий на саму Еліану, блакитноокий блондин, справжній нащадок їхнього племені. Спочатку Еліана займе своє місце по праву, а потім і онук. Хоча й погано, що це сталося поки пара неодружена, але час ще є, до народження дитини ще вісім місяців. Головне, щоб спадкоємець народився в законному шлюбі, навіть якщо і був зачатий поза шлюбом. Це була важлива умова. Лора була впевнена, що сама вона за походженням арійка. Цю ідею вбивали всім новонаверненим в організації, особливо коли вони були підходящої зовнішності. Організація займалася вилученням цінностей, які мали хоч якесь окультне значення в минулому і в теперішньому і ця організація звалася однією назвою, а між співробітниками називалася «шляхетним воїном». Офіційно ж організація займалася благодійницькою діяльністю, а насправді була підрозділом легендарної нацистської організації «Аненербе» часів Другої Світової. Знову ж таки, офіційно Аненербе більше не існувало, але її філіали були розкидані по світу і замасковані під благодійні організації. Тільки декілька людей в керуванні «шляхетного лицаря» знали про справжні цілі цієї організації і Лора, а потім і її донька Еліана теж. Лора була активним членом організації ще до заміжжя. Вона була найбільш затятим її членом. Саме в організації ходила легенда про перстень Сфорца. Коли ж Лора почула про нього історію, то відразу згадала і мамину смерть і смерть колишнього залицяльника. Вона співставила факти і зрозуміла що саме про цей перстень батько розповідав «казочки» і цей же перстень вона так необдумано подарувала подрузі. Лора ледь лікті собі не кусала. Вона поклялася, що поверне цю каблучку собі, але пройшли роки перш ніж Лора змогла це спробувати зробити. Спочатку закохалася по вуха, як виявилося в чоловіка, який ні на що не здатен, окрім як подарувати їй двох дітей, з яких тільки Еліана була схожа на неї, а Марк взагалі був схожий на Лориного батька. Тепер батьків записник зник. Але нічого, вона знає, що перстень знаходиться десь в Кармелюковім. Ті двоє померлих найманців мали принести каблучку, але вони померли раніше. Лора здогадалася, що її забрав Марк і знову приніс у село. Вона сама це бачила очима Харона. Ото ще бовдур. Ну й дістався їй синок.

– До речі, де він? – пробурмотіла Лора, звертаючись до ворона. – А ну Хароне, допоможи мені. – і Лора поплескала по спинці дивана на якому сиділа. Харон зі дверцят шафи злетів на те місце, по якому плескала рукою Лора.

– Хороший хлопчик, подивися мені в очі.

– Кар. – відповів птах і покрутив головою, наче не погоджуючись.

– Дивися. – спокійно і повільно промовила жінка і почала щось вимовляти стародавньою мовою. Якби хто почув то вирішив би що це давня ведійська мова, звісно якщо б зрозумів.

Спочатку Лора провалилася в морок. «Ох вже такі фокуси не для мене. Сили не вистачає» Чомусь це її розізлило, але додало сил. ЇЇ свідомість виборсалася з мороку і відчула, що тіло сидить на стільці, в якійсь хаті. Цей фокус вона могла зробити тільки раз і тільки з тим, з ким пов’язана родинними зв’язками. Скоріше за все це був Марк. Досі Лорі не доводилося такого робити. Вона тільки чула про це. Раніше вона не вірила батьку, коли він розповідав про те, що це можливо, але в якийсь момент захотіла спробувати. Тим більше в «Шляхетному лицарі» Лора також чула про це. У цьому будинку вона відчувала силу каблучки, але її не було в полі зору. Навпроти сиділа якась стара і дивилася на неї виряченими очима. Стара теж мала силу і була сильна, але каблучка була не в неї. Лора відчула як на обличчя Маркового тіла наповзає посмішка. Так по дурнуватому виглядала ця ситуація. Лора відчула Максима і ще когось, але його сила була більша за її силу і тут був той, хто забрав перстень. Хто це був, чоловік чи жінка, але Лора вирішила донести те, що хотіла і звернулася до старої:

– Віддай мені те, що взяла. Воно не твоє. Воно належить мені. Я знаю воно десь поряд. Я відчуваю це. Ти думаєш я не знаю нащо воно тобі. Віддай і залишишся жива.

За мить Лора знову сиділа на дивані в готельному номері, а біля неї лежав Харон. Птах був мертвий. Його маленьке тільце не витримало навантаження.

Наступного дня Лора виїхала з готелю, сіла на потяг у напрямку Вінниці. Тільце Харона вона залишила у номері. Покоївка, яка прибираючись знайшла труп ворона, дуже перелякалася і потім усім розповідала, що бачила саму дияволицю в янгольському обличчі, маючи на увазі Лору. Вона розповіла, що жінка, що мешкала в цьому номері була гарна, але холодною красою. І очі у цієї жінки були холодні як дві крижини. Покоївка розповідала про це, але це продовжувалося недовго. За тиждень жінка «згоріла як свічка». Патологоанатом потім сказав, що в покоївки була четверта стадія раку мозку і здивувався з того, що жіночка з-за життя не жалілася на головний біль чи якесь нездужання. Готельна прислуга попліткувала про цей випадок ще деякий час, а потім забула і не згадувала наче нічого такого ніколи й не було.