27. Лорина мета.

«Завжди цей хлопчисько лізе туди куди не слід лізти» – думала жінка, стоячи біля відчиненого вікна і дивлячись на політ Харона, який віддалявся. Їй не було холодно, вона звикла до різких перепадів температур.

Вкотре вона думала про чоловіків у своїй родині. Батько був слинявим романтиком. Її чоловік, з яким вона не була офіційно одружена, взагалі-то приїхав до Бразилії на заробітки, теж романтик. Все марив дружиною і донькою, яких залишив в Україні, тож довелося напоїти його забудь-травою, по яку Лора моталася аж до України. Син теж – суцільне розчарування. Він син свого батька і онук свого діда. Такий же слинявий романтик. Одна тільки донька її відрада, її сонечко, її Еліана. Мама Лори загинула молодою, не побачивши онуки і в цьому був теж винен батько. Мама торкнулася каблучки і померла від інфаркту. Ніхто не пов’язав цю смерть з прикрасою. Після смерті мами батько подарував каблучку з Диво-озера Лорі на п’ятнадцять років і наказав берегти її, а Лора подумала, що це просто біжутерія. Вона не хотіла залишати собі цю каблучку, щоб ніщо не нагадувало біль від маминої смерті і подарувала заклятій подрузі, але попередила, як казав батько, що цей перстень не можна нікому більше передавати, бо він може вбити. Лора думала, що така розповідь – це казка і хай подруга потріпає собі нерви. Але потім, коли взнала, що чоловік подруги помер, щось запідозрила.

В якийсь момент Лора потрапила до організації, яка розкрила її справжню природу і призначення. Виявилося, що батько не казочки придумував, а насправді знав, що можна стати володарем світу, варто тільки захотіти цього. Але він не хотів. Він вбив собі в голову, що нормальна людина цього не може бажати. А Лора бажала. Вона була спадкоємицею сили, яку вищі сили чомусь розділили на трьох. Лорин батько був слабеньким Чорним Мольфаром, завдяки своєму діду, якого він ніколи не бачив. Лорин прадід Петро був сином тієї, кого спокусив Чорний Мольфар, але так і не одружився на ній, бо через силу він повинен був бути з іншою, яка подарує йому спадкоємця Дару. Але щось там не вийшло і Дар розподілився між трьома онуками Петра: Лориним батьком – Марком і двома іншими. Одного вона відчула, коли летіла в літаку. Треба ж таке, він був поряд, але навіть не звернув на неї увагу. Чи то не бачив її сили, чи то не схотів бачити? Лора замислилася про те, чому ж все таки той, хто представився Максимом, не побачив, того що вони мають спільного пращура і однаковий Дар. А ось Лора побачила немало. Вона побачила, що хтось закриває наче «білим шумом» все минуле й майбутнє Максима. Лора не могла побачити цього, навіть коли той чоловік спав. Тут не обійшлося без конкуруючої сили. Але чому все так химерно? Якщо Максим Чорний Мольфар, то де ж взявся Білий? Чому Максим летів саме до Києва? І хто та, хто зможе конкурувати з Еліаною у праві власності на перстень з Диво-озера. Як її батько вирахував власницю перстня? На ці питання Лора не мала відповідей. Саме тому вона прийшла до Максима, маючи на меті взнати якомога більше, але не судилося. Хтось зателефонував чоловікові. І він зірвався з місця. Сів в таксі і поїхав в невідомому напрямку. До певного моменту Лора відчувала його, а потім все знову потонуло у «білому шумі». Вона спробувала відволіктися з молодим красенем вночі, але це тільки додало головного болю.

Лора подумки плюнула на все і зачинила вікно. Було б дивно думати, що після розмови з сином, Лора втратила амбіції з заволодіння світом. Якщо вона не може володіти каблучкою, то Еліана зможе. Треба якнайшвидше знайти обручку і запропонувати Еліані переїхати до України. Донька розумниця і займає в організації по праву високе місце. Вона права рука директора, пана Нагеля. Згодом вона зможе зайняти його місце, якщо звісно Лорі вистачить кебети знайти і втримати каблучку. Але останнім часом у Лори з’явилося відчуття, що щось має відбутися, щось неправильне. Але все було як завжди. Жінка не знала з чим пов’язане все це.

Вона підійшла до відкритої валізи на підлозі і виклала білизну на ліжко, вона виклала все, але того, що шукала на дні не було. Жінка стояла над валізою не розуміючи, куди ж це могло зникнути. Вона хотіла знайти записник батька в своїх речах, які привезла з собою. Ніякого записника в валізі не було. Жінка не могла зрозуміти, як усе це сталося. Лора почала у своїй голові відновлювати події, які передували мандрівці. «Скоріше за все»,– думала вона, – «я забула його у французькому мотелі, де перепочивала перед мандрівкою до України». Потім жінка згадала, що не бачила записи батька з того дня, коли поклала записник під білизну, на дно валізи. Лора й не планувала витягати записник до того, як прибуде в Україну. І ось цей день настав. Вона в Києві – місті де вона народилася. Потрібні записи в записнику і їх залишилося тільки прочитати. Але записника немає. Що ж робити? Повертатися додому? Лора ж була впевнена що поклала його в валізу. І раптом здогад зблиснув у голові жінки. Лора згадала, що перед тим як поїхати до аеропорту Бразилії, вона прощалася з домашніми. В Цей час Марк зникав з кімнати. Ненадовго. Хвилин на десять. Не більше. Син виходив, а потім повернувся, дуже збентежений, але посміхався. Поцілував Лору у щоку, ледь мазнувши губами, побажав їй гарної мандрівки, але відсторонився, коли мати хотіла обійняти. Тепер Лорі все стало зрозуміло: син викрав записник діда, щоб не дати матері втілити задумане.

– Ну постривай сину, ти мене ще не знаєш, дорогий мій! – Лора майже з ненавистю видихнула ці слова. Але вдіяти нічого не могла. Будучи безтурботною по відношенню до Марка, жінка гадала, що син не наважиться зробити таке, але вона прорахувалася. Марк був на її думку слинявим романтиком, але вона не могла і подумати, що він був таким же ідеалістом як і її батько.

– Ох, і за що ж мені таке? – прошепотіла Лора, неприємно здивована і почала складати в валізу білизну, яку перед тим витягла звідти і розклала на ліжко. В голові запаморочилося. Жінка присіла на ліжко і тільки встигла вимовити:

– Дивно… – як перед її внутрішнім зором виник ганок, вона дивилась десь зверху на того, чи на ту, хто вийшов з дверей хатини, але ця людина була огорнута «білим шумом». Лора спробувала пробити цей шум, але в неї нічого не вийшло, чи майже нічого. Дещо вона все таки встигла побачити: це була жінка, майже за віком така, як і сама Лора, але сила, яку вона мала, була в десятки разів більша за Лорину. Ця жінка була якось пов’язана з недавнім знайомим Максимом. Жінка зайшла в хату, а Лора через деяку мить відчула на своїй шкірі зимний, лютий холод. А ще вона відчула силу персня. Наступної миті жінка вже перестала це відчувати і внутрішнім зором бачила тільки блакить неба. Вона зрозуміла, що бачить очима Харона і вимкнула внутрішній зір.