26 З’ясування стосунків.

– Ніколи брате я не залишу тебе в спокої і не зраджу. Ти мій брат. Шкода, що я так пізно дізнався про це. Все могло б бути по іншому. – і Роман пройшов в хату. Максимові ніздрі здувалися, і було видно, що він ладний кинутися з кулаками на Романа. Але в присутності Лади і Мирослави чоловік стримувався.

– Не зрадиш?! Не зрадиш?! – вигукнув Максим. – Та ти вже мене зрадив, багато років тому, коли сказав Аглаї, – і кивнув на Ладу – що я одружений. – Якби поглядом можна було б спалити, то від Романа залишилася б тільки сіренька купка попелу.

– Облиш Максиме, ми з тобою чудово знаємо, що сталося тоді. Ти б ніколи не покинув Настю з Мирославою. Я потім це зрозумів, що Настя – твоя доля, а Аглаї треба було рухатися далі. Це я теж потім зрозумів. – спокійно мовив вусань.

– Ах ти ж… – Максим був обурений, це було видно по його обличчю.

– Ну годі, годі. – примирливо сказала Лада. – Що ви як два півні, розкудахталися? Так, ви брати, це я відчула ще тоді, коли він, – і показала на Романа – прийшов сюди перший раз.

– Ти знала?! І нічого мені не сказала?! – вражено спитав Роман Андрійович.

– Я не була впевнена, я тільки відчула в тобі щось знайоме, але подумала, що то завдяки твоєму Дару. А то було он що…. До речі ви знаєте, що був ще один,такий як ви?

– Ще один брат?! – скрикнули Роман Андрійович і Максим Іванович обоє одночасно. А Мирося сплеснула руками і притиснула їх до грудей, зворушено дивлячись на батька і на Паучинського, який виявився родичем.

– Не знаю, чи брат він вам, чи ні, але він володів таким самим Даром. – Задумливо мовила бабуся, розтягуючи кожне слово.

– Він був сильніше, ніж ти Максиме, – Лада подивилася на Горовського – і слабший, ніж ти Романе. – Тепер жінка повернулася до Романа.

– Хто він? – спитав Паучинський.

– Не скажу, Романе, не маю права. Всесвіт мені не пробачить. Та ти й сам це чудово знаєш. Все скоро стане на свої місця. А я просто допоможу. – Роман Андрійович кивнув, розуміючи все. А ось Максим стояв і не вірив почутому:

– Почекайте, який Дар? Що тут взагалі за чортівня відбувається? Поки не розкажете все, я звідси нікуди й шагу не ступлю. – стрепенувся Максим, сів на лаву впритул з відром води і схрестив руки на грудях, намірившись слухати.

– Послухай тату…– почала було Мирося, але Лада зупинила її помахом руки:

– Чекай Мирославо. Поки ти не почала розповідати, я дещо скажу твоєму батьку.

– Я уважно тебе слухаю, кохана. – з сарказмом мовив Максим.

– Припини блазнювати. І постався серйозно до моїх слів. – в очах старої жінки клубилися хмари. Лада починала сердитися. Тоді Максим кивнув і приготувався слухати, враз посуворішавши. Чоло прорізали глибокі зморшки.

– Не жалує нас тривожний час Максиме, ой не жалує. Та я не про це хотіла сказати. По перше – відсядь від води, нічого їй слухати такі розмови, по друге – розслабся, ніхто тебе тут кусати не буде, як і неволити, а ще поклади руки на коліна долонями вниз, не схрещуй їх.

– Ти що, справді ворожка, справді маєш якийсь Дар? Не можу повірити, що я слухаю цю маячню! – Максим майже кричав але руки все ж таки перестав схрещувати.

– Тату, заспокойся, тобі не можна хвилюватися. Тату. – благала Мирослава, бо знала, що у батька проблеми з серцем, а ще він дуже емоційна людина, хоч і намагається тримати себе в руках.

– Ану цить! – гаркнула Лада так, що аж вуха позакладало. Хто б сподівався від старої жінки такого гучного голосу. – Влаштували тут шарварок, кота мені перелякали, – пробурчала вже тихіше. – Заспокойтеся усі і послухайте, що я скажу. Романе, ти прихистиш Максима на сьогоднішню ніч? – звернулася бабуся до Паучинського.

– Без питань. – Роман Андрійович вже ставився до Максима, як до меншого брата.

– Я своєї згоди на це не давав і не дам. – скипів Горовський.

– А тебе ніхто й не питає. Наче ж дорослий чоловік, а поводишся як підліток. – Відмахнулася Лада від Максима. – Тут ти все одно не залишишся.

– Так він, він, він… – у Максима аж губи затряслися з розпачу.

– Що він? Відбив у тебе дружину чи мене? Що він? – Лада намагалася привести до тями Максима запитаннями.

– Розповів тобі про Настю! – нарешті випалив той.

– Он воно що… Знаєш що Максе, не час зараз згадувати образи, тим більш надумані. А тепер до справи. Заспокойся. Заспокоївся, а тепер послухай мене. В тебе є Дар, але слабенький, ти теж як і Роман з роду Чорних мольфарів, але тому що твої дід і бабуся не були одружені цей дар не проявився у тебе. Твій дід був дідом і Романа, просто так сталося, що колись, бабця Романа втекла від чоловіка будучи вагітною і її слід загубився. Дід був з роду Чорних Мольфарів. Але твій дід не схотів шукати першу дружину чомусь, відпустив її і одружився вдруге, взявши за дружину твою бабцю. «Одружився» це голосно сказано. Вони просто жили разом і народився твій батько, у якого Дар ніяк не проявився, тому ти про це й не знаєш. Твій дід не передав свій дар нікому, але частина його залишилася в твоїх генах, як нагадування. Роман законний спадкоємець Дару. До нього дідів дар дійшов манівцями. Та мова не про це. Дар не проявився б і у Мирослави, якби не стрес, пов’язаний зі зрадою коханого. Твоє біополе, частково є й біополем Мирослави.

– Але ж Мирослава повинна бути ще слабша за мене.

– Ні. Не повинна. В неї є мати, у якої також в роду були мольфари, тільки світлі. Настине коріння сягає сивої давнини, але вона про це чомусь не знає. Я це відчула, років з десять тому, коли намагалася знайти вас, але натикалася на перепону. Твоя дружина ховалася разом з вами, сама не знаючи про це. – Максим і рота відкрив з подиву, а потім розповів те що знав:

– ЇЇ батьки загинули, коли Настя була ще немовлям. Бабуся з дідусем померли і її вдочерила бездітна сімейна пара, яка замінила їй батьків, я давно знаю про це.

– Згадай, чи було таке, що вона попереджувала тебе про небезпеку, яка має статися? Чи були у неї віщі сни? Якщо звісно вона тобі про це розповідала? – хитро примружилася Лада. Максим пронизливо подивився на Ладу. Потім похнюпився. Потім його губи почали розпливатися в посмішці і він кивнув: