17. Сон.

Коли Лада повернулася, то була дещо засмучена і задумлива. Мирослава на той час уже прокинулася. І почула як рипнули двері. Кинулася від сну і сіла на ліжку. Посоловілими від сну очима глянула навкруги і раптом застигла від жаху, щось заворушилося під ковдрою і торкнулося оголеної ноги. Мирослава заверещала. В цей час до кімнати ввійшла Лада. З-під ковдри щось зістрибнуло на підлогу. Кіт підійшов до старенької і потерся об ноги.

– Молодець котику. – ласкаво сказала Лада і додала, звертаючись вже до Мирослави:

– А ти не репетуй. Тимко тебе охороняв і щоб ближче бути заліз на ліжко, хоч я йому й забороняю це робити. Скільки можна казати, що в моєму домі безпечно і ніщо тут і нікому не загрожує? – суворо закінчила. Мирослава глянула на Ладу, потім на Тимка, потім знову на Ладу, погляд пом’якшився, вона усвідомила, що спить в будиночку на ліжку і те що їй привиділося, то тільки сон, який ще й підігрівся зовнішнім подразником у вигляді кота. Мирослава з полегшенням зітхнула і посміхнувшись відкинула ковдру.

– Мені просто поганий сон приснився. – Мирося винувато подивилася на Ладу.

– То йди сюди! – покликала Лада жінку до дверей, що вели до просторої ванни, ввімкнула воду і пустила цівкою. Посадила Мирославу на стілець біля води і наказала:

– Тепер розповідай!

Мирослава не зрозуміла і почала було відмовлятися, мотивуючи тим, що не можна розповідати сни до опівдня, а якщо погані сни, то треба підійти до вікна і сказати: «куди ніч, туди й сон».

– Я сказала, розповідай! – знову наказала Лада, а потім м’якіше додала, – Ти не мені розповідаєш, а воді. Вода тебе вислухає і забере все погане, а разом з водою і я тебе послухаю. Знаю я, що казала твоя бабуся, але повір мені, це все лише забобони. Мирося дивилася переляканими очима на Ладу:

– Звідки? Як? Ви справді чарівниця, раз це знаєте.

– Ні, дитино. Просто іноді я чую те, до чого інші не хочуть дослухатися, а ще я вірю своїм снам і інтуїції, тому не гаймо часу і давай займемося справами. Розповідай, квіточко!

Тепер Мирослава остаточно повірила в те, що Лада якимось чином спілкується з мертвими. Тільки люба бабуня з-за свого життя називала її квіточкою.

Жінка розповідала, що бачила міста і села України в вогні і над усім цим літали злісні комарі і дзижчали, а їх дзьобали барвисті птахи з жовтим та блакитним пір’ям, але комарів було дуже багато і якийсь динозавр наказував їм. Але все одно всіх комарів подзьобали, а динозавр розпався на шматки і помер.

Коли Мирослава закінчила, бабуся наказала їй вмитися, промовляючи такі слова:

– Земле свята по тобі тече вода, хай несе мої слова, вода, та й на болота, куди не ступа нога людська.

Сон Мирослави засмутив стареньку, ще гірше ніж слова малої Зореслави, яка розповіла, що недавно Вендулка, до якої вже мала звикла, прийшла до неї, але не схотіла гратися. Прийшла у червоній пишній сукні, розшитій золотом, подивилася на дівчинку і ні слова не сказавши пішла у стіну спальні. І скільки Зореслава її не кликала, вона не повернулася, хоча раніше приходила на будь-яку вимогу дівчинки. Звісно, що тільки дівчинка могла її бачити, та все ж. Зореслава була засмучена таким поворотом подій, але далі сталося те, чого навіть Лада уявити не могла.

Рипнули сінешні двері, і на порозі з’явився Янек, який поспілкувавшись з приятелем і з’ясувавши усі подробиці справи приїхав щоб поділитися з жінками тим, про що дізнався.

– Гей, хто в лісі, озовися! – крикнув так, що аж стіни задвигтіли.

– Я ось тобі, халамиднику, озвуся! – махнула на нього рушником, який взяла у Мирослави, бабуся.

– Та ну, не ганчіркою ж мене бити. – підняв руки, сміючись, Янек.

– Ледь мені хату не розвалив своїм голосом. – посміхнулася бабуся. – А ти чого стоїш, наче засватана, збирай на стіл. – Глипнула Лада на Мирославу, яка розчервонілася, як маківка. А про себе пробурмотіла:

– Ой не час зараз, потерпіть ще трошки, діточки.

– Що ви кажете? – не зрозумів Янек.

– Та то я з розумною людиною розмовляю, – віджартувалася Лада, але якби хтось зазирнув би в очі старенькій жінці, то побачив би, що там хлюпотить тривога та невимовний сум.

Мирослава швидко заставила стіл різноманітною їжею. Лада не могла не порадіти за жінку, яка вже оговталася і почувалася рівноправною партнеркою самої Лади, а також вже перестала поводитися як сліпе цуценятко.

Янек сів за стіл і почав свою розповідь. Власне нічого нового він не сказав, щоб не знали Мирослава з бабусею, тільки згадав, що у тому готелі, де знайшли мертвих чоловіків, бачили якогось молодика, який не мешкав там, а за декілька хвилин до прибуття поліцейських він вийшов і зник у невідомому напрямку. Молодик був явно не місцевий і просто розчинився в натовпі.

– Оце й усі новини? – здивувалася Мирослава. Янек подивився на неї ледь не ображено. Потім перевів погляд на Ладу і знову побачив в її очах грозу. Чоловік не міг відвести погляду від очей літньої жінки, наче їх тримала якась сила. А коли нарешті в очах Лади застрибали бісики, то Янек полегшено відвів погляд.

– Що, вирішив бабусю поглядом причарувати? – пожартувала Лада, звертаючись до Янека. Той обурено засопів. – Не пихкай, козаче, не пихкай, як холодний паровоз, я ж знаю, що ти не образився, а тільки вдаєш.

– Правда ваша. – розсміявся Янек, але відчуття чужого погляду всередині залишилося. І погляд цей був не поглядом Лади. Тому Янек швидко попрощався і пішов.

Мирослава не зрозумівши, що це тільки що було, сиділа і тільки водила очима, не наважуючись запитати у бабусі. Але Лада побачила, що цікавить жінку і вирішила її не мучити очікуванням:

– Зараз ми все дізнаємося.

Мирослава звела на Ладу очі і поглянула з німим запитанням.

– Зараз, зараз. Подай-но мені мобільник. – Мирослава виконала прохання старенької: сходила в кімнату і принесла мобільник Лади. Бабуся натиснула одну кнопку і пішов виклик. Лада притулила телефон до вуха. І коли на іншому кінці відповіли, то старенька жінка мовила: