13. Історія проклятої каблучки.

В лабораторії, біля столу з ноутбуком стояли два стільці, на один з яких опустилася Лада, а на інший жестом запросила Мирославу. Жінки сіли і бабуся ввімкнула ноутбук. Мирослава, яка мовчки спостерігала за усіма діями літньої жінки, не зрозуміла взагалі ні для чого вони сюди прийшли, ні що збираються робити, але серце і душа наче просили якогось дива і Мирося сподівалася на це диво десь глибоко в собі. Але нічого дивного не сталося. Ввімкнувся ноутбук і в правому кутку заблимав конвертик, сповіщаючи, що прийшло від когось повідомлення. Він зараз не цікавив Ладу. Бабуся швидко набрала в пошуку якісь слова і поглянула на Мирославу і швидко сказала:

– Ось подивися! На що це схоже?

Мирося глянула і ледь не скрикнула, але пересилила себе і спокійно сказала:

– Це ж той, той перстень, що….

– Так дитино, це він.

– Але як? Як ви…? – Мирося подивилася на Ладу і знову в її очах був відгомін страху.

– Почитай і зрозумієш, як. Не потрібно мене боятися, я вже сказала, що не маю відношення до чаклунства, але знати з чим ми маємо справу і чому зійшлися в житті маю право, як і ти, як і усі люди.

Мирослава втупилася в екран і надовго там «зависла». Бабуся її не відволікала, а встала, підійшла до колб з розчинами, перевірила написи на етикетках. Наче все було гаразд.Періодично Мирося вдаряла пальцями по клавішах, водила курсором мишки по екрану. Відкривала і закривала вкладки. Потім нарешті крутнулася на стільці на сто вісімдесят градусів від столу і звернулася до Лади:

– І як все це стосується сьогоднішніх подій?

– Прямо. – просто відповіла Лада. А потім подумавши продовжила:

– Я не знаю усього, але те що знаю мені чимдалі не подобається. – власне за цими словами йшла далі така захоплива історія, що здавалася казкою і якби Мирослава не бачила обручку на власні очі, то напевне все б видалося сном. А загадка полягала ось у чому. Цей перстень – частина приданого Анни Ярославни – дочки Ярослава Мудрого і в майбутньому, французької королеви. Після того, як перстень помандрував у далеку державу разом з дочкою князя, він зник на багато років і мало хто знав про нього. Взагалі дивно, що згадується він лише у кількох документах, які більш цікаві історикам. Потім цей же перстень через багато років виникає у Єгипті, вже з гравіруванням на внутрішньому боці обідку у вигляді змії. Поки що змія не несе загрози. Після того як на персні з’явилося гравірування, перстень потрапляє до Бони Марії Сфо́рца д'́Арагона, дружини короля Сигізмунда I Старого, короля польського, великого князя литовського, руського і жемайтського. Але не відомо коли з’являється отвір на роті змії. Чи був він до гравірування чи з’явився після цього, тепер вже невідомо. З цього отвору витікала отрута, яку перед цим наливали в маленький отвір між діамантами. І як наливали ту отруту, теж невідомо, шприців з тоненькими голками ж не було? Цей перстень дарували тим хто впав у немилість і людина щойно одягнувши каблучку на палець помирала в муках, позаяк отрута діяла крізь шкіру. У того, хто став володарем каблучки, підвищувався тиск, температура і майже паралізувало дихання. Така людина помирала. Вочевидь, Славкова мачуха знала про властивості каблучки, але думала про це, як про щось містичне, забобонне і не знала про отруту. Для чого їй зводити зі світу Славкову дружину, було не зрозуміло і як сам перстень потрапив до мачухи, теж загадка. Отрути в каблучці вже немає, але вона настільки сильна, що встигла просочити золото внутрішньої сторони обідка персня. З часом звісно дія ослабла, але не до кінця. Тому так і сталося, що Славко ледь не впав у кому, а Зореслава ледь не згоріла від високої температури. І, мабуть тому Зореслава народилася передчасно,так на Вендулку отрута подіяла мабуть. Славко забув, але в той день коли він втратив свідомість, то мав якийсь фізичний контакт з цією каблучкою.

– Отрута з персня! – Схопилася зі стільця Мирослава.

– Це так, але ти ж не все знаєш. – жестом зупинила Лада жінку.

– Тобто? – не зрозуміла Мирося.

– Декілька разів під час вагітності Ванда бачила як за нею хтось стежив. Славкові це здавалося тільки страхами вагітної жінки, але зараз він усвідомив що ці страхи, мабуть, мали під собою реальне підґрунтя. Він мені розповів про це в будинку Килини.

– Але ж чому він не звернеться до поліції? – здивувалася Мирослава.

– А що він їм розкаже? Здогадки ворожки? – в свою чергу запитала Лада – над ним тільки посміються.

– Ой, а що ж робити? Раптом ті, хто забрав каблучку знову прийдуть і заподіють щось Славкові і Зореславі і навідаються до нас? – жінці було реально страшно, вона боязко заозиралася і ледь не підскочила від страху, коли хтось обійняв її ззаду за ногу внизу. Але заспокоїлась поглянувши на те місце. Це був кіт. А Лада розсміялася і підморгнула Мирославі:

– Дивись який у тебе помічник, заспокоює як може. Не бійся, ми їх більше не побачимо, а ось каблучка може натворити бід. Треба її знайти і з’ясувати, що відомо твоєму батьку про неї. А ще мене мучать деякі питання. – Лада промовчала про деякі свої здогадки.

– Які? – поцікавилася Мирося.

– Звідки у Славкової мачухи цей перстень? Чому вона вирішила позбутися Вендулки? Хто слідкував за Вандою? І головне: звідки дівчинка знає Ванду, яка все ж таки є її матір’ю, якщо Зореславі ніхто про неї не казав? А ще: як пов’язаний твій батько з усім цим? Але сподіваюся ми скоро про все дізнаємося.

Мирослава дивилася на Ладу трішки ошаліло. Вона навіть не подумала про батька, але тепер щось стало вимальовуватися і вона не знала, що з усією інформацією, яка була в голові, робити. Жінка розгубилася і знову стала схожа на маленьку дівчинку, як тоді, з півником. Цього разу Лада не дала їй оговтатися, а сказала те, від чого буря в голові у Мирослави потихеньку втихомирилася і зникла наче її й не було:

– Максим ні в чому не замішаний, я це знаю. Також знаю і те, що він хоче вберегти тебе від того, про що знає сам, але не хоче втаємничувати тебе в це, щоб не злякати. Саме тому він найняв Янека багато років тому, щоб не втратити тебе. Тому не засуджуй батька в тому, чого не знаєш. А тепер зателефонуй йому і попроси все докладно розказати, щоб ми знали з чим маємо справу. – Мирослава мовчки кивнула, піднялася зі стільця, щоб піти зателефонувати батьку, але поглянувши вниз, зрозуміла, що не може піти не розбудивши кота. Тимко спав обійнявши ногу жінки і поклавши голову на пальці, не даючи змоги навіть поворушити ногою. Мирослава розгублено поглянула на Ладу, аж тут хлопнули сінешні двері.