11. Розповідь.

Чоловік почав розповідати, але Лада жестом зупинила його і подивилася прямо в очі, неначе зазирнула в душу. Здавалося ці пронизливі очі зазирнули у кожен куточок самотньої душі Янека і не побачивши нічого небезпечного стали звичайними очима старої жінки. Але на мить Янеку здалося, що Ладина подоба літньої жінки – це тільки маска і що зараз вона лусне і з неї, як з кокону вийде молода і приваблива дівчина.

«Про що я тільки думаю?» – Зупинив Янек потік недоречних думок. Поки він замріявся, Мирослава встигла збігати в комору і принести все, щоб пригостити гостя. І коли все було на столі, бабуся підійшла і лагідно потормошила чоловіка. Янек неначе прокинувся і на запрошення бабусі пересів до столу. Взяв з острахом кухлика в який Мирослава налила духмяного чаю, але все ж таки зробив ковток. Бабуся підморгнула чоловіку, дзвінко засміявшись. А коли він хотів відставити кухлика, мовила:

– Не бійся. В твоїх душі і серці немає мороку, а тільки невпевненість. Тож трави, з яких зроблений чай не завдадуть тобі шкоди. Ще раз кажу, я не чаклунка, та й навіть якби була, від того, що ти просто поп’єш чаю не перетворися на козеня. А тепер не гай час і розповідай, чому ти тут. – суворо закінчила Лада.

Янек ледь не поперхнувся від такої зміни тону і закашлявшись поставив кухлика на стіл, але з рук не випустив. Лада помітила це. Чоловік прикрив очі, мить подумав з чого ж почати і почав з самого початку. З того самого дня, як батько Мирослави найняв його. Він розповідав як проводжав щоранку Миросю до університету; як був неподалік, коли Мирослава їздила до друзів на дачу на новорічні свята; як ходив за Миросею темної пори доби по різним місцям, де ходила вона; як запобіг декілька раз її пограбуванню, знешкодивши молодиків, які збиралися на неї напасти. Мирослава слухала все це і дивувалася, яка ж вона була наївна, що нічого не помічала з цього. Ще Янек розповів як на Миросиному весіллі, її коханий чоловіченько зрадив її і цілувався з ліпшою подругою Мирослави, поки ніхто не бачив. Але бачив Янек і підбив йому око. Тепер Мирослава згадала, що Денис повернувшись з туалету, в якому довго пропадав, буркнув, що невдало впав. Тоді їхні з подругою шляхи розійшлися. А згодом Денис привів додому начебто сестру, яка виявилася його дружиною за іншим паспортом. Цей поганець мав два паспорти у яких стояв штамп про шлюб з двома різними жінками. Мирославі стало зрозуміло, чому Денисова «інша дружина», дивилася на неї як на прислугу, бо такою її й вважала зі слів Дениса. Це могло тривати б і досі, якби одного разу Мирослава не отримала б листа, в якому якийсь доброзичливець відкривав очі на ситуацію. Прочитавши листа, Мирослава зайшла в кімнату до «сестри Дениса» і застукала як Денис цілує ту, іншу, зовсім не по братському.

– Наскільки я розумію, тим доброзичливцем були ви. – Скоріше стверджуючи, ніж запитуючи, сказала Мирослава. Янек скромно кивнув. А Лада слухаючи все це, згадувала своє заміжжя з батьком Мирослави. Той теж жив за двома паспортами, але був не звичайним бабником, як Миросин обранець, а пішов на брехню, щоб забезпечити своїм дружині і доньці майбутнє. Зараз Лада його хоч і зрозуміла, але пробачити своє зруйноване життя не могла. Тому і сказала колись, що не хоче його бачити. Але Мирослава в тому, що скоїв батько не винна і не повинна розплачуватися. За законом карми вона вже відповіла за той давній гріх свого батька, тому в неї повинно розпочатися нове життя і старенька жінка втрутилася в розмову.

– Якщо негідника вивели на чисту воду, то чому ти тут? – Лада перейшла на ти, але ніхто з них трьох, навіть не помітив цього.

– Я не знаю усього. Але батько Мирослави попросив наглядати за нею пильніше останнім часом. Можливо це й збіг, але від самого Києва її що називається, «вели», якісь непевні два типи. Ці ж двоє приїхали у село вчора і намагалися розпитати людей про Ганну до якої ви заїжджали. Через свої канали, я взнав, що вони щось шукають і це щось знаходиться в селі і це щось має древнє значення і не належить цьому світу. Що це, я не знаю. – і чоловік розвів руками.

Мирослава з Ладою перезирнулися. Саме про це казала Зореслава. Саме цей перстень шукали чоловіки. Як і підозрювала Лада, це були незвичайні злодії, які вирішили поживитися чимось цінним. Їх цікавив тільки перстень з діамантами і скоріше за все він мав якусь іншу цінність окрім грошової. Але чому колишній невірний коханий знав про нього? Це було загадкою. Тому Лада вирішила дослухати Янекову розповідь до кінця. Чоловік розповів, що ті два «злодії» були в селі, коли жінки поїхали на закупи до Жмеринки. Янек же який знімав кімнату у сусідки Славка, тієї самої, яка потім телефонувала Славку, вирішив поїхати за Ладою і Мирославою і затримати їх, щоб ті не втрапили в халепу. Вдалося майже все. А ще так вдало Славко забрав донечку, дружину і поїхав до тещі, за півгодини до того, як до нього навідалися ті двоє.

– Значить мені не здалося? У Славковій хаті світилося, коли Славко з родиною був в іншому місці?

– Напевно так. – Янек почухав потилицю і непевно зітхнув. – Як же мені звітувати пану Горовському. Злодії ж вдерлися до вашої оселі, викрали коштовність. Я тут, хоча Максим Іванович наказав не наближатися до вашої хатини?

– Нічого, перетопчеться. Звільнити тебе, він не звільнить, бо зараз гарного працівника годі знайти, тим більш що Мирославу ти знаєш давно і ніхто краще за тебе не догляне за нею. Передавай привіт і скажи, що я вже на нього не серджуся. Але, моя тобі порада, передаси звіт завтра, а зараз їдь на квартиру і ні про що не турбуйся. Злодії вже вшилися, перстень забрали і все що відбудеться тепер з ними, то не наші проблеми. – так казала Лада, щоб заспокоїти Янека, але в самої на душі була якась тривога, щось наче муляло під серцем.

Янек вийшов. Через хвилину почувся звук мотору машини, що віддаляється.

Жінки прибрали зі столу. Мирослава взяла віник і совок, підмела скло в коморі. А воду за допомогою ганчірки і паперових рушників зібрала. Все це Лада нарівні з віником і совком вкинула у пластиковий пакет, розвела на задньому дворі свого обійстя вогнище і кинула все це в вогонь, потім змела попіл і залишки поплавленого пластику і вкинула у паперову торбину, акуратно загорнула, спустилася в леваду, де був закинутий колодязь і опустила торбину в колодязь. Колодязь був глибокий і слугував за смітник для таких непевних речей, хоча й був пустий. Це усього другий раз, Лада щось до нього клала і сподівалася, що це щось уже нікому не зашкодить.