10. Криївка.

Бабуся натиснула на якийсь вимикач і зі стін під стелею криївки виїхали дерев’яні широкі пластини і перекрили той люк, котрим жінки спустилися. Голоси нагорі враз стихли і запанувала тиша. «Як в домовині» – подумалося Миросі і вона зіщулилася. Лада передала Мирославі Тимка, який тут же засунув носа під пахву. В іншій ситуації Мирослава розсміялася б, але зараз болісно схлипнула і опустившись на лаву закрила собі рота однією рукою, бо іншою притримувала кота. Жінці було страшно. А якщо їх знайдуть? Що вони хочуть? Але бабуся, здавалося б не звертала на все уваги, діловито ходила по цій імпровізованій криївці і готувала все для того, щоб можна було спокійно попити чаю: натиснула на якийсь вимикач; ввімкнула електричний чайник з водою; дістала з холодильника, який був тут, масло і хліб; накидала у френч-прес різноманітних трав, які висіли по кутках. В цей час забулькала вода. Мирося сіпнулася, перелякавшись, але заспокоїлась, глянувши як Лада спокійно й справно залила трави кип’ятком. Бабуся поглянула на Мирославу, яка все ще затискувала долонею рота і безтурботно мовила:

– Не бійся, знайти нас неможливо, вони нас не почують, тут дуже гарна ізоляція. Я ж казала, що при певному матеріальному статку можна все втілити в життя. – літня жінка обвела «криївку» поглядом господині.

Мирослава здається не вірила, тому Лада підійшла до неї, сіла поряд і зашепотіла на вухо заспокійливі слова. Мабуть їй вдалося заспокоїти Миросю, бо руку від рота жінка прибрала.

– Але, – мовила багатозначно бабуся – ми можемо їх чути. – і бабуся знову підійшла до вимикача. Мирослава гадала, що той вимикач вмикає електрику у криївці, але все виявилося складніше і вимикач вмикав приховані передавачі в усьому будинку і транслював на стареньке радіо, яке Лада теж ввімкнула. Тут же з радіо роздався звук розбитої чи то пляшки, чи то банки, а за ним чоловічий голос:

– Знайшов!!!

Мирося хотіла щось сказати, певно подумала, що він знайшов вхід у криївку, але Лада махнула їй рукою, мовляв: цить. Потім промовила, передуючи запитанню Мирослави:

– Нас так просто не знайти, система життєзабезпечення прихована, Лічильники для будинку і для криївки знаходяться окремо, водогін теж окремо. А ще подивися на Тимка. – і Лада показала на кота. Той вже перебрався з рук Мирослави на лавку і зараз спав на спині, розкидавши лапки, зовсім як людина розкидає руки й ноги уві сні, і посмикував задніми лапами. Мабуть біг за мишею, абощо. Мирослава заспокоїлася і несміло посміхнулася.

По радіо почувся тупіт ще однієї пари ніг, а за ним скрип дверей і інший чоловічий голос мовив:

– Тоді вшиваємося звідси. Нам більше нічого тут не треба.

– А відьми? – знову мовив голос чоловіка, який раніше сповістив, що щось знайшов.

– Вони нам не потрібні. Вказати на нас вони не зможуть, а завтра ми вже будемо далеко, тож нас тут не було. Хай спробують щось довести. – і судячи з характерних звуків, ці двоє вийшли.

– А ми з тобою,не будемо поспішати – Лада налила чай у два невеличкі полив’яні кухлики. Один поставила перед Мирославою, а інший перед собою. Намазала два шматочки хліба маслом і так само один поклала на блюдечко перед Мирославою, інший перед собою. Мирослава дивилася на все це широко відкритими очима і не вірила сама собі, що все це реально відбувається.

– Все ще не віриш? – спитала Лада і посміхнулася. – Люба моя, я не чарівниця, не магиня, не мольфарка. Все що я знаю і вмію, все це – і Лада обвела простір навколо себе, рукою – завдяки моїм батькам, які не шкодували вкладати в мою освіту, грошам і зв’язкам.

– Якось химерно все це і нереально. – з недовірою мовила Мирослава.

– Химерно і нереально і протиприродно це – жадоба, бажання з’їсти більше або взяти більше ніж можеш з’їсти. Химерно і неприродно полювати, коли ти не голодний; химерно і неприродно розпорошуватися на те, що не приносить жодної користі ні тобі ні людям; химерно і неприродно забрати у дитини цукерку, просто для того щоб подивитися, як ця дитина плаче; химерно і неприродно вдарити людину в ніс, тільки для того щоб побачити як з носа юшить кров. Ось це химерно. А моя «хижка» якраз зроблена точно за наукою. – І Лада, відсьорбнувши з кухлика, знову посміхнулася. Мирося слухала її з відкритим ротом і широко відкритими очима, як заворожена і слухала б далі, якби з радіо знову не почувся скрип дверей і швидкі кроки, які раптом зупинилися. Мирослава забула на мить як дихати і ледь не втратила свідомість, але почувся вже знайомий чоловічий голос і вона полегшено видихнула.

– Мирославо! Бабусю! Де ви!? – то був розкотистий голос Янека.

– Ото вже причепа, не дасть спокійно чайку попити. – пробурмотіла стиха Лада, але було видно, що вона задоволена таким поворотом подій. – Що ж, треба йти, бо цей навіжений нас в решті решт знайде і залишуся я без сховку.

Бабуся натиснула вимикач, який прибирав дерев’яні пластини зі стелі криївки. Потім натиснула на інший вимикач і відкрився люк у стелі, але не там де Лада з Мирославою зайшли, а за два метри від першого.

– Бери чашку і пішли нагору,– пошепки сказала Лада.

– А…? – хотіла щось запитати Мирослава, але Лада махнула рукою, що означало швидше за все: «потім» і, жінки по сходах пішли нагору. Тимко, який спав, враз схопився, випередив їх і швидко застрибав сходами. Вийшли Лада і Мирося у «лабораторії». А далі пройшли в коридорчик між сінями і дверима. Мимохіть кинувши погляд на відчинені двері комори, Мирослава побачила, що склянка з каблучкою зникла, але її іграшка на місці: на підвіконні під стелею. Не побачити цього, було неможливо, позаяк дверний отвір комори дивився прямо на двері «лабораторії». Мирослава швидко перевела погляд на цементну підлогу комори і побачила мокру калюжу, а в калюжі шматки розбитого скла, вочевидь з склянки, у якій була каблучка.

« Ось що їм було потрібно!» – здогад зблиснув у голові жінки. Все це зайняло якусь мить, а наступної миті Мирослава вже заходила до хати, за нею йшла Лада.