8.Таємничий незнайомець.

Лада і Мирослава провідали Славка і Зореславу і впевнилися, що з ними все гаразд. Лада залишила Славкові дві пляшечки зміцнюючого напою з трав і сказала, як приймати самому і давати Зореславі. Потім дві жінки: старіша і молодша, поїхали на закупи до Жмеринки. Мирослава все дивувалася з бабусиних вмінь. Та вела машину, наче шофер який щодня долає великі відстані: спокійно і впевнено. І ось жінки зупинилися перед маркетом на вулиці Хмельницького. Лада вистрибнула з машини прудко на землю, вкотре здивувавши Мирославу, бо сама повільно вибралася.

– Що в тебе зі спиною? – зненацька запитала Лада. Вкотре здивувавшись Мирослава відповіла:

– Періодично болить, в основному після довгого сидіння.

– Нічого дівчинко, ми це поправимо. – і Лада підморгнула Мирославі. В цю мить Мирослава наче побачила Ладу молодшою на сорок років. В її видінні Лада була молодою двадцятип’ятирічною жінкою в приголомшливій вузькій сукні з тендітною фігурою і яскравим макіяжем, з зачіскою як у актриси з чорно-білого німого кіно. Мирослава моргнула і видиво зникло. Перед нею знову стояла бабуся у пуховій хустці, кирзовиках* і зимовому пальто. Лада подивилася на Мирославу, але нічого не сказала, очевидно побачивши на її обличчі відгомін якоїсь емоції. Жінки увійшли в крамницю і пішли повільно поміж рядами, оговорюючи, що саме треба взяти додому. Вірніше говорила здебільшого бабуся, Мирослава мовчала, тільки подекуди вставляючи слова. І тут погляд жінки впав на піцу. Їй так схотілося піци, але зусиллям волі вона проковтнула слину. Те побачила Лада, хитро посміхнулася і піца опинилася в кошику. Мирослава зітхнула з полегшенням. Аж тут до її руки хтось доторкнувся. З несподіванки Мирослава ледь не підскочила. А затим пролунав чоловічий розкотистий голос:

– Не підкажете, яку саме піцу вибрати? Я бачу ваша мама знається на цьому.

– Так оригінально зі мною ще не знайомилися. – посміхнулася Мирослава, але її перебила Лада, звертаючись до чоловіка:

– Ви нам вибачте, але ми поспішаємо.

Чоловік розгубився, але все ж таки сказав, дозвольте представитися, мене звуть Янек.

– Вибачте Янеку, але все ж таки ми поспішаємо, а моя донька вже заміжня дама, якій не варто знайомитися з чужими чоловіками. – Лада продовжувала грати роль суворої матусі.

– Ну що ж, вибачте дами, якщо був неввічливий – мовив чолов’яга і спішно покинув магазин. Мирослава провела його очима до самих дверей, а потім пошепки запитала Ладу, чому вона так повелася, на що Лада кинула тільки одну фразу:

– В машині поговоримо. – Мирослава здивувалася такому повороту подій, але довірилася Ладі, і жінки ще хвилин десять збирали те, щоб могло придатися в господі. Розрахувавшись на касі, Лада з Мирославою попрямували до машини. Вмостившись зручно, Лада не стала заводити машину, а повернувшись до Мирослави, яка щойно захлопнула дверцята, мовила:

– Зараз треба бути обережною і не тільки тобі. Лихі часи настали. Я відчуваю. – звідки взялося відчуття лихого, Лада і сама б не змогла пояснити, але як досвідчений психолог вона зчитувала з підсвідомості інформацію не усвідомлюючи цього. А ще вона бачила, що сьогодні від самого села за ними їхала машина і доїхала вона аж сюди, а потім загубилася в провулку.

– Що ви таке кажете? Звичайний, приємний чоловік. Можливо він і справді не міг вибрати піцу? – розгублено відповіла Мирослава.

– Можливо. – Погодилася Лада, а потім додала. – але як ти помітила, він вийшов з крамниці з пустими руками і взагалі нічого не купив. Скажу більше, він зайшов за нами і цілеспрямовано йшов, підбираючи слушний момент, щоб якось зав’язати розмову. Не подобається мені все це. – і бабуся похитала головою. Потім вставила ключ в замок запалювання, повернула його і коли мотор запрацював, натиснула на педаль зчеплення, а рукою пересовуючи важіль коробки передач і вмикаючи першу передачу. Але не встигла Лада виїхати зі стоянки, як спереду, зупинилася машина, заблокувавши подальший рух. Якби Лада встигла тронутися з місця, то вона спричинила б аварію, вдаривши ту машину яка під’їхала у праві передні дверцята, але бабуся вчасно зреагувала. І машина смикнулася, а мотор заглух. З машини, яка так невчасно під’їхала, з в боку водія вийшов Янек.

– Я прошу мене пробачити, шановні дами – сказав він, але моя машина заглухла і ви не зможете виїхати, але я зараз зателефоную знайомому на СТО і через десять хвилин її звідси забере евакуатор, а ви продовжите ваш шлях. Це все він сказав одним реченням, коли Лада відчинила двері.

– Ох і не подобається мені це все, – тільки і сказала Лада і багатозначно глянула на Мирославу. Та сиділа ні жива ні мертва, гарячково розмірковуючи, чого хоче цей Янек і що зараз може статися.

«Та ні, все буде добре. Янек – звичайний чоловік, який не дружить з машинами і нічого не може статися у центрі міста, хай навіть і маленького. Не буде ж він нас тут вбивати. На очах у стількох людей» – думала Мирослава. А потім подумала, що перехожих тут мало. Але відігнала від себе похмурі думки. Пройшло хвилин двадцять, потім ще півгодини. Чоловік нетерпляче ходив то туди то сюди, позираючи на годинник на смартфоні. Потім кудись зателефонував і незвично для такого голосу, як у нього, запитав:

– Ви там скоро? Можна швидше?

Ще через годину під’їхав евакуатор, на який завантажили Янекову машину. Він на прощання махнув Ладі і Миросі рукою, сів поряд з водієм евакуатора

Коли евакуатор сховався за рогом, Лада завела машину і вони з Мирославою від’їхали від крамниці. Мирослава полегшено зітхнула.

Жінки б сильно здивувалися б, якби побачили, як евакуатор зупинився в парі кварталів від місця, де на нього завантажили машину і Янек вийшов з кабіни евакуатора. Цілком справну машину, зняли з евакуатора і Янек тепло попрощавшись з водієм сів в своє Пежо 3008 4×4. Янеків шлях лежав до Вінниці, саме там він мав зустрітися з тим, хто відповідав за безпеку Мирослави головою, а тепер і Лади і був найнятий, в свою чергу, ним. І ось ці дві жіночки влізли в серйозні неприємності, самі того не бажаючи. Треба було подумати, як забезпечити їхню безпеку. Саме за це платив батько Мирослави. Янек гадав, що це буде просто. Треба було кожного місяця передавати звіти про цю домашню дівчинку за кордон і справно отримувати гроші, але потім Янек розкопав, що Мирославин чоловіченько живе на дві родини і має два паспорти. Він їй ненав’язливо і цілком анонімно це все показав, хоча де шукати докази подружньої невірності вона і сама знала, чим несказанно здивувала. І коли вона втекла в це місце, Янек поїхав за нею. Адже його в Києві нічого не тримало. З дружиною він давно в розлученні, дітей у них немає, вільний як птах. Колись працював в охороні заводу, але він розпався ще наприкінці дев’яностих, то Янека знайшов батько Мирослави і запропонував роботу особистого янгола-охоронця для дочки, після того, як вона втекла від нареченого в хурделицю у зимовому лісі. За стільки років Янек тільки сьогодні познайомився зі своєю підопічною. До цього дня не було потреби це робити.