1

В селі Чортопхайка, як і в будь-якому іншому населеному пункті України мешкають різноманітні за своєю вдачею люди. Одні добрі, щиросердні та товариські, з якими завше приємно погомоніти про всяку-всячину. Інші непривітні, відлюдькуваті й злі, тих краще обминати десятою дорогою щоб не зіпсувати собі настрій від їхньої невдоволеної гримаси на обличчі. А трапляються і такі, що майже все своє життя були хорошими і цікавими співрозмовниками, та з якогось незбагненного дива одного дня перетворилися на постійно роздратованих й сердитих скандалістів.

До останніх відносилася, сусідка ворожки Юстини, тітка Зося. Цю підстаркувату жінку, відома на всю округу провидиця і знахарка, знає чи не все своє свідоме життя. Ну бо як забути веселу і усміхнену односельчанку, котра пригостить соковитим яблуком коли ти дріботиш зі школи, чи дозволить поласувати солодкою полуницею чи кислючим аґрусом зі свого саду. А ще неодмінно поцікавиться які оцінки отримала на уроках, чи складні вправи завдали на завтра, і що там поробляють вдома батьки.

Коли Юстина сягнула повноліття, відкрила і почала освоювати свій чаклунський дар тітка Зося була однією з тих односельців що не осуджували, не цькували, не поливали брудом молоду дівчину з Чортопхайки. Часи тобі були специфічні і місцева влада активно боролася як з традиційною релігією, так і з тим нетрадиційним, що називали магією, тож любе анонімне звернення до відповідних органів могло перетворитися на велику проблему. Навіть звичайний чай зі м’яти чи звіробою мав всі шанси стати серйозним доказом у кримінальній справі. Про всілякі привороти вже краще й не говорити.   

Хоча в селі звісно була офіційна поліклініка з приїжджим фельдшером Василем Петровичем, та відомо ж бо що своя сорочка ближче до тіла. Поки вчений ескулап, з бундючним виразом на неголеній фізіономії і стоячим перегаром з рота, марно очікував на хворих, селяни потихеньку навідувалися до однієї з бабусь Юстини. Комусь хворий зуб заговорити, кому набряк з коліна зняти, а у когось ніяк стара рана не могла загоїтися. За невелику платню бабця допомагала всім прохачам і помаленьку навчала знахарських премудростей свою юну внучку. Юстина схоплювала все на льоту і коли стара відійшла в потойбіччя значно перевершила її чаклунське вміння.

Як пам’ятає ворожка (а пам'ять у неї пречудова) тітка Зося ніколи не зверталася до неї за допомогою. Побалакати любила, а от прохати про звичайне лікувальне зілля чи якісь складніші магічні ритуали, то для неї було зась. Якось навіть заявила, що з божою поміччю, і сама досягне того чого собі запланувала. Зрештою так воно й було. Юстина не може пригадати хоч одної плітки, чи обмовки які б ширилися Чортопхайкою про цю жінку. Зразкова дружина, дбайлива мати, вправна ґаздиня котрій по-доброму заздрило чимало жінок у селі.

Правда час був до неї невблаганний і прожиті роки зробили своє. Діти вивчившись в обласному університеті давно вже переїхали мешкати закордон. Десь з п’ять років тому помер чоловік. Жінка залишилася сама, але одинокість ніскільки не зіпсували її характеру. Вона залишалася жвавою, доброзичливою і щирою людиною. Навіть ті веснянки, котрі колись щедро обцятковували її кругле обличчя, з приходом весни появлялися на її пухких щічках.

Все кардинально змінилося буквально кілька місяців тому. Тітку Зосю наче переформатовали (слівце яке ворожка нещодавно «підчепила» при спілкуванні з одним зі своїх клієнтів). Вона стала зовсім іншою. Жінка, ніби за помахом чарівної палички, зробилася злісною і сварливою фурією. Одні образи, котрі без всяких причин буквально миттєво переходили в брутальну лайку. Ненависть до всіх оточуючих, безпричинна дратівливість, хамське ставлення до всіх знайомих, близьких і родичів. Зовні навіть могла скластися враження, що у бідолаху вселився якийсь пекельний демон. Ніби вона піддалася на поталу якимось потойбічним силам, що знищили всяку людяність в її душі.