26 розділ

Аврелія

Вогонь у світильниках потріскував, кидаючи тіні на високі полиці, що тягнулися вгору до самого купола. Бібліотека Богів була чи не єдиним місцем, де ще можна було знайти відповіді. Саме тому ми зібралися тут.

Драгомир стояв у центрі зали, розгорнувши карту на столі. Поруч Веніамін схрестив руки на грудях, зосереджений і напружений. Я сиділа трохи осторонь, пальцями несвідомо торкаючись зап’ястя, де тьмяно світилася мітка Пітьми Ігніс. Галілея слухала уважно, не перебиваючи, а біля неї стояла Центавра — її спина була прямою, підборіддя трохи піднятим, але я помічала напругу в її погляді.

— Отже, — голос Драгомира був рівним, але в ньому вчувалася наполегливість, — ми не можемо більше чекати. Камінь, один із чотирьох елементів, позначений тут, у лісосмузі. Якщо він справді є частиною пророцтва, він може стати ключем до боротьби з пліснявою.

— Якщо він там, — уточнила Галілея.

— Якщо ми не перевіримо, то втратимо ще більше, — Веніамін вказав на карту. — Сизиранія вже страждає, поселення зникають одне за одним.

Галілея задумливо кивнула.

— Добре. Але хтось має залишитися і продовжити пошуки інформації. Я залишуся з Кіаном. Ми переглянемо архіви, можливо, знайдемо більше згадок про ці артефакти.

— Це правильно, — погодився Драгомир. — Нам потрібна будь-яка додаткова інформація.

— Тоді я теж залишусь, — неголосно сказала Центавра.

Я підняла голову, трохи здивована. Веніамін і Драгомир теж перевели на неї погляди.

— Ти? — перепитав Драгомир.

Центавра стиснула руки, але не відвела очей.

— Лісосмуга небезпечна. Я… не пристосована до таких подорожей. І комусь потрібно допомогти Галілеї та Кіану.

— Вірно, — Галілея схвально кивнула.

Я відчула погляд Драгомира і знала, що він зараз думає про мене. Я не воїн, але без мене вони не могли йти. Я не просто носила мітку Пітьми Ігніс — я єдина, хто зміг знищити чорну плісняву.

— Аврелія має йти, — сказав Драгомир.

Центавра ледь помітно сіпнулася, але промовчала.

— Я не хочу залишатися тут, — нарешті мовила вона.

— Ти сама щойно сказала… — почала Галілея, але Центавра перебила її:

— Я йду з вами.

Повисла тиша.

Я поглянула на неї. В її очах світився виклик, але за ним ховалося щось більше.

Драгомир вдивлявся в її обличчя, немов намагаючись зрозуміти справжню причину такого різкого рішення.

— Це не просто мандрівка, Центавро, — сказав він м’яко.

— Я розумію.

Веніамін зітхнув.

— Якщо ти справді готова ризикнути…

— Готова, — відповіла вона швидко.

Драгомир кивнув.

— Тоді вирушаємо сьогодні.

Рішення прийнято.

Я стояла осторонь, уважно спостерігаючи за Центаврою. Її рішення було несподіваним, і хоча я не могла точно сказати, що змусило її передумати, у мене було погане передчуття.

Драгомир згорнув карту і підняв на мене погляд.

— Нам треба підготуватися, — сказав він.

Я мовчки кивнула.

Веніамін вийшов із зали першим, кинувши останній довгий погляд на Центавру. Вона його проігнорувала. Галілея й Кіан залишилися біля полиць, уже заглиблені в пошуки інформації, а ми рушили до виходу з Бібліотеки Богів.

Щойно ми опинилися в коридорі, я пришвидшила крок, наздоганяючи Драгомира.

— Це неправильно, — прошепотіла я.

Він навіть не здивувався моїм словам.

— Я знаю.

— Центавра…

— Я все бачу, Авреліє, — його голос був тихий, але твердий. — Але це її рішення.

Я стиснула зап’ястя, відчуваючи під пальцями тепло мітки Пітьми Ігніс.

— Ти думаєш, це через Веніаміна?

Драгомир зупинився і поглянув на мене.

— Думаю, що це має значення. Але не головне.

Я теж зупинилася. В глибині коридору тьмяно світився ще один світильник. Його світло створювало тіні на кам’яних стінах, і на мить мені здалося, що вони рухаються самі по собі.

— Ти відчуваєш? — прошепотіла я.

Драгомир зосередився, і я знала, що він теж це помітив. Ледь чутний, майже невагомий поштовх у повітрі.

— Магія, — сказав він. — Але чужа.

Я повільно вдихнула, а Драгомир вдивлявся в темряву коридору.

— Ми вирушаємо через три години. Будь напоготові.

Я кивнула.

Мої передчуття ніколи мене не підводили. І цього разу я знала напевне — попереду нас чекало не просто випробування.